Епілог

 З неба м’яко сипалися великими пластівцями сніжинки, красиво розсіюючи світло яскравих жовтих ліхтарів на подвір’ї великої елітної багатоповерхівки, де просто перед під’їздом було припарковано дві машини — великий чорний позашляховик і маленька рожева малолітражка.

Біля автівок стояли валізи, бігав пес, і метушилася дуже колоритна парочка — високий, сильний молодий чоловік і миловидна дівчина в гарних чобітках і довгій білій шубці. Вона тримала в руках невелику коробку й дуже обурилася, коли її в неї легко відібрали.

— Єгоре, це вже занадто! Ну скільки можна? Я не хвора, не кульгава й не при смерті. Я всього лише вагітна! Ти не можеш носитися зі мною, як із кришталевою вазою! У мене є ноги, руки і я не розвалюся, якщо візьму коробку з ялинкою й допоможу тобі вантажити речі. Гей, я кому кажу?

Вона поправила на голові світлу шапочку й сердито глянула на свого Халка, який і не подумав реагувати на її протест.

— Феє, не сперечайся, мені видніше. У тебе й так уже є цінний вантаж — наш син! Ось його й носи, я не заперечую! А решта — моя турбота.

Дівчина ахнула й обурено притупнула по снігу чобітком.

— Халк! Я тебе зараз стукну! А будеш упиратися, візьму і з вередливості народжу тобі дочку! І навчу її користуватися стійкою фарбою! Що за дискримінація взагалі?

Блакитноокий молодий чоловік упевнено поставив у багажник позашляховика валізи й повернувся до нареченої. Широко усміхнувшись їй, підхопив на руки, щоби поцілувати.

— Феє, це не дискримінація, це почуття! Я готовий тобі дозволити будь-який каприз…

— Ну ось!

— Але коробки тягати не дам! Хіба що з тортом!

За суперечкою цієї парочки, захопленими одне одним, з цікавістю спостерігали глядачі, які розташувалися неподалік на лавці, — рум’яна дівчина в білому пуховичку, дуже схожа на Снігуроньку, і кошлатий чоловік у форменій кепці та дублянці. Біля їхніх ніг крутився великий чорний кіт, виписуючи на снігу вісімки.

Змахнувши хвостом, він легко застрибнув на дерев’яну лавку й хитро блиснув жовтим оком.

Дівчина повернулася до сусіда з лавки й задоволено посміхнулася:

— Ну ось, бачиш, вони разом. А ти казав, що нічого з нашої витівки не вийде!

— Згоден, не мав рації. І справді, чудова вийшла парочка. А спочатку-то — ух, як іскри летіли! — сержант Лєшенко, а це був саме він, тихо розсміявся.

Закохані цілувалися. Вечоріло, падав сніг і дівчина, простягнувши долоньку, невагомо махнула нею в повітрі, розганяючи над їхніми головами сніжинки.

Кіт витягнув перед собою лапу і протяжно її лизнув.

— А терем-то, му-у-ур-р-р, знову вільний! Не занудьгував би.

— Це правда, — Лєшенко зітхнув і поправив кепку. — Що скажеш, Оленко? — глянув на дівчину, і та мрійливо усміхнулася.

— Є в мене на прикметі одна цікава парочка — ну просто створені одне для одного! Може, спробуємо їх теж познайомити? Раз уже витівка вийшла вдалою?

— Що, знову активуємо оголошення на нашу квартиру? — усміхнувся сержант і радісно хихотнув. Цього вечора в усіх був гарний настрій.

Кіт нагострив вухо й теж ствердно нявкнув.

Справді, чому б і ні!

Адже не дарма, кажуть, що заповітні бажання завжди виконуються. Головне, щоби бажання було сильним і щирим, а серце вірило в диво!

А на носі ще стільки подій! Ну коли ж іще дарувати кохання тим, хто про нього мріє?