Розділ 37

 Єгор абсолютно приголомшено дивився на мене. Застиг статуєю в повному ступорі й мовчав.

Ні, так справа не піде! Треба виводити мого Халка з цього стану, навіщо мені чоловік-статуя?

Намочивши край рушника, я приклала його до чола боксера, а потім і до щік. Краще вже одразу освіжити людину, поки вона тут у непритомності не зомліла!

— Пташко, ти чого? Засмутився? — запитала, легко посміхаючись. Нарешті таємниця стала не тільки моєю й одразу ж задихалося вільніше. — Уже передумав зі мною одружуватися?

Беркут перехопив моє зап’ястя своєю долонею й натужно ковтнув.

— Наташко, повтори! — видихнув. — Не впевнений, що мені не почулося. Ти… вагітна? Від мене?!

Та-ак! А ось тут посміхатися перехотілося. І якщо хвилину тому я готова була від слабкості розтектися калюжкою, то зараз підібралася й розправила плечі. Вигнула грізно брову, звільнившись від захоплення.

— На що це ти натякаєш, смертний? Що значить: почулося? А від кого б іще? Це не в мене презерватив двічі рвався! І це не я, а ти від мене відлипнути не міг, — тицьнула його пальцем у груди, — усе було мало. Зі спальні крав! Дилетант!

Я обійшла боксера й попрямувала до дверей.

— Що? Наташко!

— Іди до біса, Халк! Я їду! А ще казав: «Одразу до мене приходь. Будемо вирішувати»… От втечу далеко, фіг знайдеш! Сама виховаю, і взагалі!

Мене підхопили сильні руки й винесли з ванної до просторого передпокою. Притиснули міцно до грудей.

Єгор щасливо усміхався, найнахабнішим чином цілуючи мене в губи й у щоки.

— Я тобі втечу! Я тобі виховаю! Зачиню в будинку до весілля, сам милуватися буду! Ти тепер моя!

— Та хто тобі таку нісенітницю сказав?

— Наташко, не буди звіра! Краще погодься! — зажадав і, дивлячись в осяяні радістю очі, я погодилася:

— Гаразд, твоя, — насправді було дуже приємно бачити Беркута таким щасливим. — От тільки нумо без крайнощів. Ти, звісно, Халк, але я теж дівчина рішуча! — нагадала. — Будеш вередувати, пофарбую в зелений колір!

— Так значить, це правда, Наташо? — ревучі нотки в голосі боксера стали м’якими.

— Правда, Єгоре. Сама два дні повірити не могла. Кілька тестів зробила, перш ніж усвідомила, чим наші ночі закінчилися.

— І в мене буде син?

А ось тут я здивувалася. Ну й логіка в чоловіків!

— Чому син, і чому в тебе, Беркут? А може, у нас буде дочка?

— Ні, син, Феє. Я точно знаю!

— Ну, це ми ще подивимося!

Ми обидва усміхалися. Не знаю, хто з нас надалі виявиться впертішим, швидше за все життя покаже, а зараз на серці було просто добре.

— Наташ, я казав, що тебе люблю? — запитав Єгор. Наші погляди були близько й дихання теж.

— Ні.

— Люблю. А що ти — найкрасивіша, казав?

— Ні-і! — нахабно збрехала. А захотілося! Компліментів ніколи багато не буває. А коли їх говорять не принци, а шкідливі cимпатичні боксери, це чомусь особливо приємно дівочому серцю.

— А що абсолютно в моєму смаку?

— А ось це говорив, але якщо хочеш, щоби я повірила, доведеться дуууже постаратися!

Погляд Єгора потемнів, і губи гаряче доторкнулися до шиї. Він сказав так, що в мене мурашки побігли тілом.

— Хочу тебе, Феє. Всю… Зараз!

А вже я-то як хотіла! От ікру не хотіла ні краплі, а свого боксера так дуже навіть!

— Я теж, але, Єгоре… почекай. Мені потрібно у ванну.

Беркут відпустив мене, поставив на ноги й зловив долоню.

— Що, знову нудить? — місце бажання в очах хлопця миттєво зайняло занепокоєння. — Наташо?

— Багато знатимеш — посивієш!

Я викрутилася з ніжного захоплення й попрямувала до ванної кімнати, але на середині шляху обернулася… і рішуче повернулася у вітальню за шубою. Так і пройшла повз спантеличеного Єгора із білосніжним подарунком у руках.

— Я скоро буду, чекай! — пообіцяла і зникла хвилин на десять за дверима — якраз часу вистачило, щоби роздягнутися і прийняти душ. А коли виглянула з темної кімнати, поцікавилася:

— Гей, Пташко, у хаті більше нікого немає?

Єгор сидів на дивані, склавши руки в замок, і зосереджено про щось думав. Почувши запитання — здивувався.

— Нікого.

— Точно?

— Хіба що Амур лежить у передпокої.

— Добре. А тепер заплющ очі! — попросила. — Міцно!

— Наташо…

— Беркуте, звикай! У нас у сім’ї буде рівноправність, не тільки тобі мною командувати! Заплющуй, а то роздумаю за тебе заміж виходити!

Послухався. І чому я не сумнівалася?

Вислизнувши з ванної кімнати, пробігла повз боксера і, коли була готова, нарешті дозволила:

— Розплющуй!

Я стояла на середині сходів, на які піднялася, у білій норковій шубі, перекинувши волосся на плече… і босоніж. Підлога в будинку виявилася теплою, а ось відповідних туфель не знайшлося. Зате позу, сподіваюся, я прийняла гідну ролі досвідченої спокусниці, яку зібралася грати для свого чоловіка.

Єгор оглянув мене згори донизу й затримав погляд на голих ступнях і пальцях ніг — педикюр у мене завжди був ідеальний. І, звісно ж, червоний. Якраз під білосніжне вбрання! А ось запитання поставив зовсім не романтичне:

— Ти навіщо роззулася, Булочко? Застудишся.

Я посміхнулася. Тепер, коли Єгор був зі мною, а не за тисячі кілометрів, я найменше боялася замерзнути. У мені вже запалювалося полум’я бажання і вогнем розтікалося по крові, який вже тут холод.

— Ні, — томно заперечила, — якщо ти зігрієш. І я не тільки роззулася…

З цими словами відтулила полу шуби й показала себе. Спочатку пишне півколо, а потім повністю груди. Оголені, само собою. Красивим рухом скинула шубу з плеча й договорила:

-… Але й роздяглася. То ти хотів мене, Пташко? Чи мені здалося? — дозволивши шубі впасти нижче, оголила стегно й ще дещо прочинила, хитнувши коліном.

Мій Халк встав. Буквально. Натягнувся струною і зробив крок уперед, за мить опинившись біля краю сходів і вчепившись у поручні. І якщо Беркут хотів побачити мене у своєму подарунку, то, сподіваюся, його бажання здійснилося. Уже я-то цей вечір точно запам’ятаю!

— Наташко, — захоплено видихнув, — ти моя богиня!

Я стояла в красивому будинку, перед найкращим у світі чоловіком, бачила своє віддзеркалення в його очах, і справді відчувала: так воно і є. Мені б ще хвилинку витримати сцену власної досконалості, а я раптом від душі розсміялася.

— От уже ні!

— А хто?

— Фея. Я твоя Фея, Халку! — простягнувши руки, сама зійшла на сходинку вниз, забувши про шубу. — Ну, йди до мене, моє щастя! Я ще не казала, що люблю тебе?

Уже вночі, коли ми лежали з Єгором на дивані біля розпаленого каміна й дивилися у вікно, коли я погладжувала пальцями литі груди й сильні плечі, а він ніжно тримав мене за попу, я несподівано запитала

— Скажи, ти віриш у бажання? У справжні бажання, про які не кожному розкажеш, але які живуть у серці? Віриш, що якщо чогось дуже хочеш, то тебе обов’язково почують?

— Хто?

— Ну, не знаю. Можливо, космос. Одного разу я побачила зірку, що падає в небі, й загадала бажання — тебе. А тепер ти в мене є.

За високим і незаштореним вікном стояла лютнева ніч, на темному небі мерехтіли далекі зорі, а я згадувала той вечір, коли, стоячи на балконі, побачила раптом яскраву іскорку, що розкреслила небосхил. Тоді я й подумати не могла, що зустріну нове кохання.

— Фантазерка ти, Наташко. Падаючих зірок не буває. То метеорити.

Ображатися не стала. Посміхнулася своїм думкам і заплющила очі, затишно влаштовуючись на плечі свого нареченого — ось комусь до душі принци, а мені миліший за всіх мій боксер.

— Ну й нехай! А я однаково вірю!

Коли вже майже заснула, заколисана в тиші ночі гарячим тілом Єгора і стуком його серця, почула раптом здивований шепіт.

— Феє?

— Що?

— Беру свої слова назад. Я щойно її бачив — зірку!

— Справді? — я підняла голову.

— Так. І навіть загадав бажання.

— Яке? — теж подивилася у вікно на небо, але нічого не побачила. Розчаровано зітхнула, притулившись щокою до грудей.

Єгор обійняв мене і вкрив ковдрою. Сказав, помовчавши й поцілувавши в скроню:

— Коли-небудь, коли ми з тобою будемо старенькі, а наші діти виростуть і привезуть нам у гості онуків, я тобі обов’язково розповім!