Розділ 36

 У просторому передпокої теж горіло світло. Відчинивши двері й переступивши поріг будинку, Єгор усе-таки опустив мене на ноги й втягнув валізу. Знявши із себе пальто, прибрав його в шафу й допоміг мені роздягнутися, поки я з обережним інтересом озиралася на всі боки, щосекунди чекаючи, що до нас хтось увійде.

Не увійшов. Мало того, навіть не відгукнувся ані найменшим звуком — навколо стояла затишна тиша.

Відшукавши мою долоню, Беркут повів мене за собою далі й привів у широку вітальню. Переступивши поріг красивої кімнати, красномовно видихнув:

— Ось!

Зсередини будинок здався мені більшим, ніж зовні — можливо, через планування, яке максимально виключає зайві простінки й пов’язує загальний простір першого поверху. Він виблискував новизною — світлим паркетом і горіховою обробкою. Сучасним декором вікон і стін. Меблів майже не було, але праворуч на другий поверх вели широкі сходи і їхнього глянцю мені вистачило з лишком. Я такі будинки тільки в кіно бачила, тому завмерла з відкритим ротом.

— Беркуте, ти що, мільйонер?

Єгор стояв біля мого плеча й повернув голову:

— А для тебе це важливо?

— Ну-у, взагалі-то ні.

— Ні, Феє, не мільйонер, — відповів і поставив багатозначну крапку: — Поки що. Але людина небідна.

Я промовчала — що тут скажеш, коли все бачиш на власні очі?

Замість подальших розпитувань і далі  розглядала все навколо. А подивитися було на що.

У великій вітальні стояв білий меблевий гарнітур, біля стіни, у мармуровому каміні, живим полум’ям потріскували сухі поліна. За два метри від каміна хтось розташував стіл — невеликий і сервірований для вечері. Та що там! На ньому під сталевими ковпаками стояли страви для двох. А ще я побачила в широкій підлоговій вазі квіти. Величезний, знайомий мені оберемок малиново-червоних троянд для дами серця Єгора, як сказав Денис.

Мабуть, хтось постарався тут відтворити романтичну атмосферу вечора на прохання свого боса. Хтось не дуже професійний, інакше б не поставив квіти так близько до вогню, але дуже старанний. Той, хто сьогодні ледь не бовкнув мені зайвого, як старій знайомій, бо й подумати не міг про нас із Єгором, як про пару.

— Халк, я хочу додому, — несподівано зізналася.

Пальці Єгора відпустили мою долоню, але рука тут же обійняла за плечі.

— А я хочу тебе, Феє. Шукаймо компроміс.

— Який?

— Найвірніший для нас. Ми вже вдома. Усе, що я сказав тобі в ресторані й те, що ти почула від мене в нашій квартирі — правда. Я тебе не відпущу. — Беркут помовчав. — Сподіваюся, він це зрозумів.

Хто «він» — уточнювати не варто було, обидва здогадалися. І раптом стало необхідним порозумітися:

— Єгоре, я не бачила Жорика весь цей час — відтоді, як переїхала й познайомилася з тобою. Він знайшов мене тільки сьогодні, але навіть якби ти не приїхав, якби я була одна — нічого вже не виправити. Між нами все закінчилося.

Про запропонований Жориком шлюб не сказала. Сам усе бачив.

— Але я приїхав, Наташо, — зауважив Єгор і з цим складно було посперечатися. — До тебе, бо хотів. А ти втекла. Виявляється, ти в мене боягузка?

А ось це все ще складно було прийняти. Особливо першу частину зізнання. Хитнувши головою на вдиху, відповіла:

— Ні, я просто продовжую думати, що ти збожеволів, Беркут, і все це відбувається з нами не по-справжньому, але я теж відчуваю це божевілля.

Я завмерла й подивилася на хлопця, а він, немов цього чекав, нахиливши голову, легко поцілував у губи.

— Я знаю, Феє.

— Давно?

— Як тільки до тебе доторкнувся. Є речі, які чоловік розуміє одразу.

Й ось тут, коли я згадала нашу першу ніч і перший поцілунок, коли дозволила сердечкам спалахнути в очах, мій боксер продовжив:

— Щойно побачив у дверях поважну коротунку з пляшкою шампанського в руці та дізнався, що я дилетант, щойно спіймав її, то одразу і зрозумів — моя. Не відпущу, поки не доведу протилежне.

— Ти був такий самовпевнений і нахабний тип! Так і хотілося тебе чимось стукнути!

— А ти — шкідлива, мстива й дуже сексуальна відьма! Але я відразу тобі сподобався, не заперечуй.

Заперечувати не хотілося, хотілося його поцілувати. А ще погладити, притиснутися до сильних грудей і чомусь розревітися. Я не стрималася й підборіддя зрадницьки затремтіло.

— Наташо, ти чого? — Беркут миттю неабияк стривожився. Обійняв міцно, як мені того хотілося, і сказав у маківку: — Ну, хочеш, повернемося у квартиру, якщо тобі там спокійніше. Поговоримо про все в знайомій обстановці. Тільки мовчати давай не будемо, не хочу нічого залишати на завтра.

— Ні, не треба їхати, — шмигнула носом і дозволила: — Говори тут.

Єгор розсміявся.

— Феє, ти унікальна! Ніколи б не подумав, що дівчина, з якою я захочу пов’язати життя, втече від мене в найважливіший вечір, коли я наважуся їй про це сказати, ще й засмутиться.

Я підняла голову й серйозно подивилася в темно-блакитні очі свого Халка. Вродливого чоловіка, здатного ощасливити увагою будь-яку дівчину, але який раптом вибрав єдиною… мене?

— А ти впевнений, що хочеш цього, Єгоре? Насправді? Раптом тобі тільки здається, що я — твоя доля?

Беркут стиснув рот у тверду лінію й різко видихнув повітря через ніздрі.

— Знаєш, ось за ці сумніви я шкодую, що не набив морду твоєму колишньому. Сволота м’якотіла! Це ж треба, таку дівчину закомплексував! Та ти приголомшлива, Наташо! Щира, справжня! До тебе тягне й не відпускає! Мені було так погано без тебе ці тижні, що я готовий був плюнути на все, до чого йшов довгі роки, аби тільки тебе побачити. Нічого такого я за собою не пам’ятаю. Заспокоївся тільки, коли чітко зрозумів, чого хочу. Так, я впевнений! Абсолютно.

Ого! Навіть дивно, що я не роззявила рота, почувши про себе стільки нового.

— Наталю, я вже сказав тобі в ресторані й готовий повторити знову — усе дуже серйозно. Ми не діти, а роль твого хлопця мені не цікава. Мені потрібна дружина — ти. Якщо сумніваєшся в мені, скажи, в чому саме?

Якби так легко було відповісти. Багато в чому! Але перш ніж запитати, ми знову не втрималися від поцілунку, цього разу ніжного й довгого. Беркут абсолютно точно знав, що робить. Я відчувала, як заспокоювалася під його губами — до такого Єгора мені ще треба звикнути — і сама припадала до них.

— Єгоре, — запитала, коли він мене відпустив, — ти думаєш, це кохання?

Він погладив мене по волоссю.

— Це абсолютно точно воно, Булочко, без сумнівів! Просто зовсім юне. Але воно обов’язково між нами виросте й дозріє. Я відчуваю його в собі, — Єгор раптом мені підморгнув, — і в тобі!

Я прикрила очі, щоб з усмішкою похитати головою.

— Ні, ну до чого ж ти самовпевнений, Халку!

— Є за мною таке, — погодився Беркут. — І за це ти мене теж полюбиш! Наташо? — він знову став серйозним.

— Що? — я теж напружилася.

Єгор відійшов від мене й дістав із вази квіти. Приніс і поклав їх на підлогу біля моїх ніг.

Гарний жест — звісно ж, я зніяковіла.

— Коли я був в Америці, я все мріяв тебе привезти у свій дім. Віриш, засинав із думкою, як ти ввійдеш сюди, і що я при цьому скажу. Зрозумів, що тобі важливо бути захищеною. І тому хочу тебе попросити.

— Про що?

Єгор підняв руку й погладив мою шию. Сховав пальці у волоссі.

— Більше жодних сумнівів і страхів, домовилися? Нам вони не потрібні. Не тікай від мене, краще прямо скажи, що тебе турбує, а то наступного разу я можу рознести ресторан, якщо запідозрю, що тебе хтось образив.

Я ахнула.

— А ти що, подумав, ніби мене… образили? — зібралася здивуватися, але Єгор зупинив.

— Уже неважливо, Наталю. Головне, запам’ятай: я не Жорик і не звик тупцювати на місці. Це наше життя, швидко в ньому все відбувається чи ні, рухаймося далі, не озираючись на минуле. Для мене це теж по-новому. Добре?

Я кивнула, абсолютно заворожена відкритим поглядом Халка.

— Рухаємося.

— І з приводу питання про мою сім’ю… — ласкаві пальці ковзнули за вухо. — Ти обов’язково їм сподобаєшся, інакше й бути не може. Тому що дуже подобаєшся мені!

Єгор гладив мене, підходив дедалі ближче, пробираючись крізь квіти, а я думала: яка все ж гарна в мого боксера усмішка. Я теж його чекала й шалено скучила.

Простояла в бездіяльності кілька секунд, перш ніж схаменулася — за мить до того, як неможливий сусід мене поцілував.

— Зачекай, Єгоре. А як же твоя мама! Де вона?

Я поспішно озирнулася, а Беркут удав, що спантеличений.

— Востаннє, коли я їй телефонував, була з батьком удома. У мене молодші брати ще ті телепні, за ними око та око потрібне. А що?

— Але ти сказав, що в будинку — вона, — я насупилася. — І що їй мене бракує. Хто «вона»?!

Дивно, начебто запитую серйозні речі, і чому Єгору так весело?

— Гей! — жартівливо штовхнула його в бік. — Я, здається, поставила запитання.

— Не хто, а що, Феє! Вона — шуба! Подарунок для моєї нареченої! Вибач, про каблучку я не подумав.

— Що?!

— Наташо, тільки нумо без рукоприкладства! Досить тобі з голою дупою морозом бігати! Ну так, шуба, зате від щирого серця!

Я втупилася на Халка. Ні, ну що за логіка в цих закоханих хлопців? Я тут ледь свідомість не втратила, чекаючи зустрічі з мамою, а він не подумав! Невже не можна було так і сказати?

— Чого? З якою ще голою?! Та в мене завжди все пристойно!

— Ну, я б так не сказав, — заперечив Беркут і, гаспид такий, показав виразним поглядом на мої груди. — Особливо в цій області!

Дістати до Халка не встигла, але спробувала. Тільки йому-то що? Підхопив на руки, поніс кімнатою зі сміхом і поставив перед подарунком, повернувши до нього обличчям. Ох, схоже, подобається йому мене носити! Завмер, не дихаючи, в очікуванні моєї реакції.

От є люди, які люблять отримувати подарунки, а є ті, хто сам любить дарувати.

Я завжди вважала, що дарувати набагато приємніше, тим паче коли людина тобі по-особливому дорога, тому зараз розгубилася.

Шуба лежала переді мною на кріслі, розкинута багатим хутром догори, і була неймовірної краси! І навіть уявити страшно, у скільки вона обійшлася Беркуту. Білосніжна норка із шикарним коміром-капюшоном і точно набагато довша за мій кожушок. Дорога покупка, нічого такого я в подарунок від життя не чекала, але зрівнятися із сьогоднішнім зізнанням Єгора навіть така чарівна краса не могла.

— Приміряй її, Наташо, — попросив Єгор. — Для мене.

Від почуттів, що охопили душу, сили в голосі забракло.

— Халку, ти точно божевільний.

Беркут нахилився, відвів волосся від мого плеча й поцілував ззаду в шию. Ковзнувши рукою під пахвою, м’яко стиснув груди. Від його тепла, що зігріло спину, стало гірко-ніжно й добре.

— Будь ласка. Це мій перший тобі подарунок, але не останній. Тільки скажи, чого хочеш!

Щодо першого подарунка я б дуже посперечалася. А згадавши, що мені доведеться сказати йому дещо важливе, захвилювалася не на жарт. Ми були удвох і момент настав відповідний. Залишилося тільки повернутися до хлопця й подивитися в очі.

Так чого ж я хочу? Напевно, найбільше на світі того, щоби він розділив зі мною новину. Це складно, носити її в собі.

Я повернулася й поклала руку на сильне плече. Підняла обличчя.

— Єгоре, пам’ятаєш мій телефонний дзвінок і прохання про серйозну розмову?

— Так, звісно.

— Так от, я маю тобі сказати…

І буває ж таке — у не найвідповідніший момент за вхідними дверима тужливо й голосно завив Амур. На дворі був пізній вечір, кусав мороз, і Єгор поцілував мене в щоку.

— Зараз! — обернувся до входу. — Почекай, тільки впущу звіра!

Він відійшов у передпокій і впустив у тепло пса. Той радісно побіг будинком, обнюхуючи кути, немов скучив за територією, а я, відчувши, як пересохло горло, підійшла до столу. На ньому стояв графин, два келихи, і в один із них я зібралася налити води, коли повернувся Єгор і допоміг мені.

— Вибач, — сказав, перехоплюючи ініціативу у свої руки. — Я зовсім не подумав тобі запропонувати, а ти ж майже нічого не їла в ресторані. Не сподобалася кухня? — він обійняв мене за талію, і в блакитних очах з’явилося запитання. — Або компанія?

— Ні, — відповіла чесно, — просто не було апетиту.

— До біса шубу! Наташо, я дурень, поліз із сюрпризами! Повечеряймо і все мені розповіси! Я попросив Дениса допомогти й замовив їжу сюди. Щоправда, не уточнив щодо меню, але сказав привезти все найкраще. Подивимося, що тут?

У вихорі подій цього вечора, та й майбутнього приїзду Єгора, апетит якось непомітно відійшов на другий план. Я завжди любила смачно поїсти, але останніми днями зовсім втратила до їжі інтерес. Однак вечеря удвох — це інша справа, і я кивнула.

Єгор зняв кришку із широкої тарілки й відкрив гарно оформлену страву, на якій лежала запечена у вершках картопля і, вочевидь, м’ясо качки в карамельному соусі зі шматочками апельсина і крихтою трюфеля. Зверху на шматочках качки лежали пронизані шпажками тигрові креветки, а поруч, на зелених шматочках руколи й шпинату, акуратною гіркою височіли червоні кульки ікри…

Я завжди любила ікру, чесне слово! І зовсім не очікувала, що при погляді на цей делікатес, мені стане зле. В один момент ледь не виверне навиворіт!

Я приклала долоню до рота і відсахнулася від столу. Зблідла, відчувши, як мене кинуло в піт і занудило. Мабуть, усе відбилося на моєму обличчі, бо Беркут злякався. Відкинувши кришку, зловив мене за плечі.

— Що? Що сталося, Наташо? Тобі погано?!

— Єгоре, де тут ванна чи туалет? Терміново! — тільки й змогла сказати.

— Он там, праворуч від сходів. А що…

Але я вже бігла, відчайдушно сподіваючись, що приборкаю нудоту до того, як мені буде за себе ніяково й соромно. Це ж треба, такий вечір — Беркут, квіти, шуба… пропозиція! А Феякіна в обіймах з унітазом. Жах який!

Двері Єгор зачинити не дав, вломився слідом. Здогадався потримати волосся, поки я боролася з нудотою, плескаючи в обличчя крижану воду, забувши про косметику. Коли підняла обличчя догори й глибоко задихала, запитав із неабияким занепокоєнням:

— Наташо, ти все-таки захворіла? Що з тобою?

Слава богу, напади нудоти проходили так само швидко, як накочували. Варто було зробити кілька холодних ковтків і стало легше. Що буде далі, поки не думала. Нічого, впораюся!

— Ні, я здорова, — відповіла чесно.

— Здорова? — похмуро здивувався Беркут, повертаючи мене до себе за плечі. — Я ж бачу, що схудла і бліда. Досить ухилятися від розмови! — гаркнув у своєму дусі. — Чи тебе від мене нудить? Відповідай, як є!

Ти дивись, грізний який. Упізнаю свого Халка. Я промокнула обличчя рушником і усміхнулася.

— Від тебе, вгадав.

Губи в Беркута раптово затверділи, вилиці позначилися різкіше.

— Наталю, якщо я поспішив із пропозицією, якщо сумніваєшся, я готовий почекати скільки треба. Ми можемо просто зараз повернутися у квартиру, але… Феє, поясни, що до бісової матері відбувається?!

Нетерплячість і натиск — ось він, мій чоловік! Вчепився, як кліщ, і із серйозним виглядом вдивляється в очі. Буде такий чекати, як же! Прийде і візьме своє!

— Халк, я вагітна. Термін — близько місяця, хоча можна порахувати точніше. І мій організм, судячи з усього, поки що цьому факту не радий. Несподівано, правда? Ось про це я й хотіла тобі сказати.