Розділ 35

 Однак стояти й з’ясовувати, яким чином Жорик опинився на кухні (по суті, в його квартирі) — Беркут не став. Замість цього рішуче розвернувся й пішов… у мою спальню. Засував там предмети й меблі. А через пару хвилин викотив у передпокій мою валізу.

Повернувшись на кухню, підняв мене зі стільця і вивів за руку з кімнати. Поставивши біля валізи, розвернув до себе обличчям і почав застібати ґудзики на моєму кожушку. І знову все мовчки, ні слова не кажучи, але при цьому до того стиснувши щелепи, що стало не по собі.

Ох, краще б сказав. Вилаявся, чи що. Тепер я знаю, яким є Беркут, коли до чортиків злий — як завмерле в прикордонній точці цунамі, що вирує силою, і це, скажу вам, дуже страшно.

— Що ти робиш, Єгоре? Ти мене… виганяєш?! — Усе виглядало саме так!

— Не дочекаєшся. Ми їдемо звідси. Назовсім. Пожили, досить! Пора іншим місцем поступитися.

— Але… Почекай! Куди?

Замість відповіді Беркут натягнув мені на голову капюшон і свиснув Амуру. Виставивши нас із псом з квартири на майданчик, вимкнув світло і всунув мені в руки сумочку. А ось ключі з брелоком від «Тойоти», які підібрав із підлоги, віддавати не став. Сховав собі в кишеню.

— Нехай будуть у мене, так надійніше. Ходімо, Феє!

Біля ліфта, притулившись спиною до стіни, сидів приголомшений Жорик в обіймах із квітами, і дивився на нас. Порівнявшись з ним, Єгор змусив хлопця підвестися — узяв за грудки й легко поставив на ноги. Струснув, не стримавшись, уперши потилицею в цегляне мурування. І якби в цей момент тут була Крокодилівна, вона б звалилася з непритомності від такого брутального поводження з її єдиним хлопчиком. А я тільки ахнула й обійняла Халка.

— Єгоре, не треба!

Ну, нічого не могла із собою вдіяти. При вигляді колишнього, абсолютно нещасного й загубленого, серце здригнулося. Стиснулося, але не від любові до Георгія, а від жалю і співчуття до непоганої, по суті, людини, яка ніколи не буде господарем своєї долі, не стане щасливою сама й не зробить щасливою свою жінку. Розуміючи, що ця наша зустріч із Ліберманом — по-справжньому кінець.

Єгор відпустив Жорика, але перш ніж увійти в ліфт і спуститися в підземний паркінг, пообіцяв крижаним тоном:

— Запам’ятай, чмир: Наталя — моя! Раніше треба було думати! Щоби я більше ніколи тебе біля неї не бачив, інакше пошкодуєш! Я свого не віддам!

Після всіх подій, що сталися в цей божевільний вечір, я перебувала немов у ступорі й дозволила Халку себе відвести. Так і їхала з ним мовчки в машині кудись за місто, доки ми не опинилися в модному селищі Черехіно, на вулиці з красивими будинками.

Біля одного з них — нового двоповерхового будинку з напівкруглим балконом — Єгор і пригальмував. Заїхавши на подвір’я, заглушив двигун, вийшов із салону на вулицю і випустив Амура — той кулею побіг оббігати територію. А потім і мені допоміг вийти.

— Приїхали, Феє, — вимовив із серйозним виглядом. — Це мій дім, про який я тобі говорив раніше. За останній місяць будівельники тут закінчили всі роботи. Залишилися дрібниці з внутрішнього декору, але… чорт їх знає, цих модних дизайнерів, — Єгор тяжко видихнув, — як на мене, то й так усе добре.

Ми стояли з ним пліч-о-пліч, дивилися на будинок, відчуваючи багато недомовленого між нами, і я раптово здогадалася:

— Ти… хвилюєшся, чи що?

Широкі плечі Беркута піднялися й опустилися.

— Ну так, — не став він відпиратися. — А раптом він тобі не сподобається. Мені б цього не хотілося.

Я теж хвилювалася. Тому що не пояснила Єгору про колишнього, тому що треба було розповісти про вагітність, але більше через те, що вперше бачила Халка несхожим на себе звичайного — хлопця, який не обділений почуттям гумору й не лізе за словом у кишеню. А ще тому, що сама дивно поводилася й не могла запросто це пояснити.

— Він дуже гарний — твій будинок, — не погодилася, озвучивши правду. У високих вікнах першого поверху горіло світло, з димоходу на даху йшов дим, і я запитала: — Там хтось є?

Цього морозного вечора в селищі було так тихо — світили зорі й молодий місяць, що слова повільно осідали в хмаринках пари.

Єгор спочатку задумався, а потім хитнув головою:

— Є — вона. Я вже два тижні мрію вас познайомити. Мені здається, їй тебе дуже бракує.

Я напружилася. Що? О, ні! Тільки не це! Вистачить із мене і Крокодилівни!

Акуратно позадкувавши, повернулася до свого боксера, який буквально викрав мене із затишної квартири, і прикрилася сумочкою.

Так, у квартирі був Жорик, але я б так чи інакше його випровадила й залишилася одна. А от закінчувати вечір у колі незнайомок – не планувала. У мене просто сил на це не було!

— Єгоре, послухай, якщо ти вирішив познайомити мене зі своєю мамою… — постаралася сказати переконливо і вагомо, — е-е-е, це не найкращий момент! Повір, я знаю, про що говорю! Я зараз себе погано почуваю, я втомилася і взагалі… у мене моторошний характер! Ну й час ти вибрав! Що я їй скажу?!

Відповідь Халка мене знерухомила. Або швидше приголомшила усмішка хлопця, яка повернулася на його обличчя, коли він обернувся.

— А що захочеш, те і скажеш, Фея! Усе одно я свій вибір уже зробив!

З цими словами Єгор підійшов і підняв мене на руки. Точніше, підхопив однією рукою під сідниці, а в іншу взяв валізу. І рішучим кроком попрямував до ґанку. А я що, я очі заплющила — а, хай буде, що буде! Хіба з таким чоловіком посперечаєшся?!