Розділ 33, частина 1

 Всю дорогу до ресторану я намагалася не дивитися в дзеркало заднього виду й не бачити щасливої фізіономії Халка. Але він, немов навмисне, варто було кинути погляд назад, посміхався й затуляв огляд, змушуючи мене червоніти. Зате про Регіну забула — як відрізало!

Ресторан «Акрополь», куди ми попрямували на двох машинах, знаходився на виїзді з центру міста, у гарній парковій зоні, і цього вечора чекав на гостей. Компанія, з якою я приїхала, виявилася непростою, і для зустрічі американців — представників незнайомих мені організацій, що спеціалізуються на влаштуванні поєдинків між боксерами першої величини, — господарі клубу «Вікінг», у якому тренувалися Єгор і Денис, винайняли в ресторані окрему залу — дуже красиву й затишну. У цій залі зібралося тридцять осіб — специфічна тусовка, і однозначно вузького кола — чоловіки й жінки.

Я дуже здивувалася, коли дізналася з розмов, що чорнявий і невисокий Артур Алієв є відомим чемпіоном із титулами. І що в мого сусіда Халка їх анітрохи не менше — титулів, тобто. І всі в світі боксу чекають не дочекаються, коли вже Єгора Беркута нарешті допустять до поєдинків. Бо дістати його собі хотіли багато хто. У всякому разі, так мені пояснила дружина того самого Артура в дамській кімнаті, куди ми випадково разом заглянули.

На півголови вища за чоловіка, вона гордо височіла над ним, ревно його опікуючи від уваги випадкових незнайомок, серед яких я, на свій подив, побачила і культуристку Леру, верескливу любительку Масиків.

Дівчині, побачивши мене, теж не вдалося приховати здивування, особливо помітивши, в компанії з ким я з’явилася, а ось Єгору було паралельно. Абсолютно.

Ні, от як так може бути, а?

Балакуча Регіна до нас більше не підходила, проте кидати зацікавлені погляди на Єгора не перестала, як і крутити поблизу хвостом. Я раптом уявила себе на місці дружини Артура й жахнулася — це що ж, вона ось так хвилюється за вірність чоловіка все життя? Охороняє від суперниць?.. Кошмар якийсь. А судячи з того, що Беркут в порівнянні з Артуром писаний красень… Ох, краще навіть не думати, чому це питання мене хвилює. З чого раптом взагалі в голову лізуть такі думки? Адже, може, цей Артур однолюб, а такі, як Єгор, взагалі не одружуються.

Звісно, коли приїхали, у машині Беркут мене не залишив, хоча я й запропонувала його почекати. Натомість сказав, що, якщо не піду з ним сама, він мене віднесе — все просто й без вибору. Навіть подумати не дав, обійняв упевнено й повів за собою. У ресторані допоміг роздягнутися, з усіма перезнайомив — я нікого не запам’ятала, і посадив за стіл поруч із собою. Ну і, звісно, став піклуватися.

Взагалі, судячи з того, як поважно Халк тримався, і як із ним розмовляли присутні чоловіки, — людиною він був серйозною і діловою. Навіть не знаю, як він мене терпів у квартирі з моїми витівками. Але тут на нього вважали, а мені — мило посміхалися, водночас дивно поглядаючи.

Година пролетіла непомітно, за нею потягнулася друга. Я вже нікого не слухала й не чула і, здається, Єгор теж. Ми сиділи поруч, але розслабитися не виходило. Навпаки, між нами зростала незрозуміла напруга, що змушувала майже болісно відчувати близькість одне одного. Я потягувала сік, Єгор ліниво барабанив пальцями по столу, і в якийсь момент я раптом відчула, як його рука під столом лягла на моє стегно, а пальці жадібно стягнули тканину сукні.

Я ледь не підстрибнула, так сильно мене обпік цей дотик. І не сказати, що неприємно. Кров миттєво прилила до грудей і шалено застукало серце.

— Чорт, Наташо, вибач! — захвилювався Беркут, схаменувшись. Прибравши долоню, він смикнув себе за комір сорочки біля горла, розстібаючи ще один ґудзик. — Слухай, ти не хочеш подихати свіжим повітрям? — запропонував. — Щось тут душно.

— Хочу!

У залі було тепло, гамірно і весело від численної компанії. Тихо грала музика, але затишком і не пахло — тим особливим затишком, коли попри все хочеться опинитися в усьому світі тільки удвох. Без особливих причин, просто тому, що так відчуваєш.

Ми встали з-за столу й попрямували до виходу. Пройшли вже половину залу, коли Єгор мене зупинив:

— Ні. Куди я тебе веду? Зовсім голову втратив, дурень! На вулиці мінус двадцять. Наташо, давай краще потанцюємо, а?

У залі танцювали вже кілька пар, і я погодилася — хіба таким блакитним очам відмовиш?

— Можна, — кивнула. — А ти вмієш?

Беркут ще не відповів, а вже обіймав мене, притягнувши до себе набагато тісніше, ніж цього вимагав танець.

— Навчуся! Он Артур з Інною танцюють, а ми що, гірші? Рухаюся я непогано, мені за професією потрібно. Головне на ногу тобі не наступити.

Рухався Беркут насправді непогано, а дихав на вухо ще краще — аж дух захоплювало від його дихання! І метелики пурхали в тих місцях, де годиться пурхати. Але протанцювали ми недовго — якраз у напрямку тіні невеликого й порожнього коридору. А ось у невелику туалетну кімнату увірвалися вже цілуючись, як божевільні.

Грюкнули двері, зачинився замок… Секунду тому я ще стояла на ногах, а за мить опинилася притиснутою до стіни в сильних руках Єгора, вигинаючись назустріч його губам, які жадібно обхопили й зім’яли тугий сосок, причому прямо поверх сукні.

Боже мій, що ми робимо? На червоній тканині, напевно, залишиться слід! Але внизу живота так солодко й колюче занило, що страхи миттєво зникли, залишивши місце закипілому в нас бажанню. Ніколи я не могла подумати, що на таке здатна!

Чобіт впав на підлогу. Білизна з колготками повисла на одній нозі. Притиснувшись до мене, Єгор нетерпляче задер на стегнах вузьку сукню, розстебнув штани й з глухим, низьким стогоном, що відгукнувся тремтінням в усьому тілі, увійшов у мене — гарячий, нетерплячий і твердий.

Засліплена моментом, я заплющила очі й сама подалася назустріч, обхоплюючи свого божевільного Халка за шию.

— Наташко, чорт! У мене ж немає презерватива! — це Беркут сказав, уже жадібно у мене штовхаючись, і я не знаю, як би його наявність нам зараз допомогла.

Дзеркало на стіні навпроти показувало нашу «сутичку» в повній мірі, нічого не приховуючи, і ми точно не були здібні це припинити.

— Дурнику, ти вже в мені!

— Та-а-а-к…

І так безсоромно він видихнув це «так», найнахабнішим чином мнучи мої сідниці та глибоко цілуючи, що я довго не протрималася — охнувши, кінчила першою.

— Тихо, Феє. Тихо, моя Булочко! — почула ніжне. — Зараз і я. Як же довго я тебе хотів… О-о-о…

Я заглушила його стогін поцілунком, зарилася пальцями у волосся, цілком віддаючись задоволенню довгоочікуваної близькості. Лагідно погладила потилицю, слухаючи, як Єгор затихає.

Він завмер, але мене не відпустив. Став раптом обмацувати попу і спину.

— Наташко?

— М-м? — А мені, мабуть, подобається ця поза мавпи, що вчепилася в пальмове дерево. Особливо коли воно таке велике й рідне. Так би й трималася вік.

— Ти схудла! Що сталося?

Що? Я була напівгола, збуджена, розпатлана офігенним чоловіком, і перебувала в абсолютно непристойному місці. Мені потрібна була ще секунда, щоби вдихнути його запах і помацати плечі — він мені місяць снився!

Ні, ну знайшов же момент запитати!

— Єгоре, давай-но потім. Ми з тобою в туалеті, ти забув? Не вистачало ще, щоб нас за сексом застукали твої друзі. Відпусти.

Звичайно ж, Халк навіть не подумав послухатися.

— І що буде? Голою я тебе нікому побачити не дам, а чим ми тут займалися, тільки наша справа.

— Дуже смішно!

— Ось і я про те саме. Мені все одно, і тобі має бути теж! Ліпше скажи, Феє, ти захворіла? Якась ти бліда.

Єгор ще був у мені, у самого штани бовталися на колінах, але при цьому тримав мене за підборіддя і з занепокоєнням дивився в очі.

— Наташо, — несподівано гаркнув, — не бреши мені!

— Та йди ти! — я раптом теж обурилася. Ти дивись, командир знайшовся. — А ну, швидко відпустив! Ричить ще…

Якась секунда боротьби поглядів, і темно-блакитні очі здалися першими.

Ось умів Беркут користуватися не тільки своєю силою, а й моєю слабкістю. Опустивши на одну ногу, легко поцілував у губи, які ще не встигли охолонути від його жару, і примирливо пробурмотів:

— Наташ… Ну вибач, вирвалося. Не ображайся, чуєш? Я просто дуже скучив і хочу знати, що в тебе все добре. Для мене це важливо.

І справді дивиться так, що й не засумніватися. І під цим поглядом не такі вже й значущі причини «чому важливо», і тим помітніше власне хвилювання, що відгукнулося в серці збентеженням.

— Та годі, не вибачайся, це я погарячкувала, — теж здала назад, чмокнувши Беркута у відповідь і ласкаво погладивши щоку. — А все ти винен! — усміхнулася. — Не звикла я до таких наполегливих чоловіків. Ти б хоч попередив, що ми не танцювати підемо, а кудись заглянемо. Віддай сукню, Чудовисько! — здригнулася від дотику широкої долоні Халка до голого живота. — Гей, ти що робиш?!

А робив Єгор те, що найнахабнішим чином продовжував мене роздягати. Добре, що сукня була тонкої в’язки й легко піднялася до плечей, відкривши його голодному погляду мереживний бюстгальтер такого самого червоного кольору, як і все моє сьогоднішнє вбрання.

— Господи, Феє, ну чому ми не вдома? — одночасно захопився й засмутився боксер. — Якого біса я змушений усіх терпіти й до них повертатися? Я не готовий тебе зараз відпустити й знову божеволіти від того, що ти поруч, а я не можу тебе торкатися, як хочу.

— Єгоре! — ахнула, коли пальці Беркута проникли під білизну й ніжно мене стиснули. А слідом за ними й губи дещо знайшли.

— Зараз, Феє. Тільки подивлюся на твої груди й відпущу, клянуся. Не уявляєш, як я хотів їх побачити!

— Ти на них не дивишся, а прикладаєшся і цілуєш. Краще штани одягни, містер Промоутер, поки нас звідси не вигнали. І дай уже мені одягнутися, я ж не чапля, щоб стояти на одній нозі. Єгоре, — заблагала, — будь ласка…

Але моє «будь ласка» прозвучало якось двозначно, і я одразу відчула це на собі.

— Я не винен, що ти скрізь красива!

А ось із цим не хотілося сперечатися, не зараз, і я вирішила пропустити останній комплімент повз вуха, а то від таких дотиків і голову втратити недовго.

Єгор був удвічі більшим за мене, але торкався ласкаво. Ми не бачилися майже місяць, але не змогли забути наші ночі, як і не змогли нічого припинити. Марно я вмовляла себе бути раціональною й дивитися на все тверезо. Мені бракувало Халка — його нахабних очей, його відвертих слів і його самого, присутнього в моєму житті чоловіка з непростим характером і татуюваннями на міцних плечах. Під гарячими пальцями Єгора я тільки гостріше розуміла, що ми все ще голодні, й обоє здатні продовжити нашу зустріч просто зараз…

— Не можу від тебе відірватися, Наташко. Відьма ти, а не Фея! — несподівано зізнався Єгор. — Я відпущу, але ми скоро продовжимо. Мрію тебе на дещо вмовити.

— Сподіваюся, у твоїх мріях усе пристойно?

Хоча кого я питаю? Це ж Халк!

— Дуже непристойно! Але тобі сподобається, обіцяю.

— І чому я не здивована?

— Напевно тому, що ти в мене закохалася.

Що?

— Що?!

Єгор відірвав губи від моїх грудей і підняв блакитний погляд. Стиснув пальцями голу попу, притискаючи до себе — усе ще твердого від бажання.

— Ну хоч трошки закохалася, Феє?

Погодитися було легше, ніж збрехати. Тим паче, що від присутності хлопця паморочилося в голові, стукало серце й підгиналися коліна. А ще завмирало в грудях щось трепетно-ніжне, наче квітка, особливо коли він на мене ось так дивився. Наче йому було важливо побачити, що саме відіб'ється в моїх очах.

— Ох, боюся, що так, — відповіла сумно й несподівано чесно. — Тільки от що з цим робити, сусіде? Догралися ми з тобою.

А от Беркут ні краплі не засмутився. Сказав, хоч і без усмішки, але впевнено:

— Я знаю, й обов’язково тобі скажу, але тільки не тут. А зараз відволічи мене чимось, Наташко, якщо хочеш звідси піти, бо сам я від тебе відірватися не можу!

Мені не хотілося його відволікати. У тому сенсі, що залишати обійми Беркута й повертатися до незнайомих людей. Але він мав рацію, нам необхідно припинити це, інакше зараз усе трапиться ще раз.

— Наприклад?

— Наприклад, серйозною розмовою, — знову пробурмотів Єгор і цього разу вирішив насолодитися моєю шиєю. Та що ж він робить! Я ж жива, мені його теж погладити хочеться! — Про що ти хотіла зі мною поговорити, коли телефонувала? Люблю серйозні розмови, особливо з тобою. Ти будиш у мені дивні почуття…

Ой-ой. Варто було подумати про тему розмови, як запал пристрасті зразу вгамувався.

Ох, боюся, що якщо він просто зараз дізнається «про що», ми звідси до ночі не вийдемо! Щоправда, вирішуватимемо зовсім інші питання. А вирішувати їх нам так чи інакше, але доведеться!

— Єгоре, давай-но теж не тут, — попросила. — Ти мене збиваєш із серйозного настрою.

— Але поговоримо?

— Обов’язково! Повір, від цієї розмови ми нікуди не дінемося!