Розділ 32

 Не пам’ятаю, щоби я коли-небудь так нервувала, збираючись на зустріч із хлопцем, як сьогодні. Хіба що за часів шкільного випускного й перших літніх канікул дорослого життя, коли мене вперше запросили на побачення. Але тоді я нічого не знала про кохання, про стосунки й літала в хмарах романтичної юності, а зараз чому переживаю? Чому навіть льодом не можу остудити палаючі щоки, варто лише подумати про Єгора? Про те, що я нарешті його побачу?

Дивно, невчасно й абсолютно незрозуміло, що зі мною відбувається. Адже я все розумію і, що важливо, все приймаю в нашій ситуації! І все одно серце стукає, а душа завмирає від однієї думки, варто подумати, що він скоро повернеться.

Я не збиралася йти в ресторан. Зовсім ні. Якщо треба, я його відвезу і привезу, це не проблема. Але все одно нафарбувалася й одягла пряму, довжиною до середини коліна, закриту червону сукню, чорні замшеві чоботи на підборах і підібрала волосся у високий пучок. Жодних прикрас надягати не стала, тільки годинник на руку й кілька крапель улюбленого аромату Kenzo на шию. Але спочатку прибрала у квартирі й приготувала вечерю. Постаралася, щоби вона вийшла смачною.

Навіщо? Якби знати! Бо сама ж їсти не могла.

Амур дивився на мої старання з оптимізмом, виляючи хвостом і не знаходячи собі місця, немов відчував, що його господар ось-ось повернеться. Бідолаха, ось уже хто скучив за Єгором. Якщо я могла з хлопцем говорити мобільним, то вівчарці залишалося лише чекати під дверима й озиратися на вулицях у бік високих фігур.

Я погладила пса, одягла кожушок і вийшла з квартири.

Він повернеться, обов’язково! Тільки от як ми будемо з ним жити після «серйозної розмови» — не знаю. Але те, що як раніше більше не буде — це напевно.

***

Я під’їхала до аеропорту хвилин за двадцять до посадки літака. На великій і освітленій стоянці стояло понад сотню машин, і довелося покружляти, щоби знайти відповідне місце й поставити позашляховик. Припаркувавшись, трохи посиділа в салоні, слухаючи музику, а рівно о шостій вечора вийшла на вулицю — хвилювання й нетерпіння не дали всидіти на місці.

Покрутившись між машинами, стала втоптувати сніг у бік входу на парковку, визираючи людей, які виходили з будівлі аеропорту. Помітивши молоду сім’ю, раптом задивилася на дівчинку років шести, у білій шубці та рожевій шапочці, яка поважно викотила на доріжку, слідом за батьками, рожеву валізку. Подивилася й посміхнулася — я ніколи не була такою. Я була непосидючою й допитливою, із шилом у попі та братом Вовкою, у якого вічно висіла на шиї, а це малятко — справжня леді.

Цікаво, а яким хлопчиськом був Єгор? Навряд чи неслухняним. Швидше, сильним і відповідальним, і, напевно, захищав від хуліганів молодших братів і ось таких маленьких леді, поки не виріс. А коли виріс, уже довелося їм боронити від Беркута свої серця.

І все ж, як було б чудово, якби у мене народився син. Хоча дівчинка — це ніжність. Я б її пригортала до серця. Та я і хлопчика пригортатиму! І взагалі, чому не можна взяти й народити за бажанням двійнят? Ось як Машка. Чесне слово, я б упоралася…

Я вже відійшла від «Тойоти» метрів вісім, коли поруч припаркувався незнайомий автомобіль. А ось водій, який з’явився з машини, був дуже навіть знайомим і першим мене помітив.

— Наташо? Привіт! Яким вітром? Теж своїх зустрічаєш?

— Ой, Денисе, привіт! — я здивувалася, зіткнувшись ніс до носа зі своїм старим клієнтом. Тим самим хлопцем, який одного разу привів до мене в салон Халка з надією відмити друга від тоніка.

Я не могла знати, що йому про мене розповів Єгор, тому про всяк випадок віджартувалася:

— Так, сусід попросив зустріти, боїться заблукати. А ти?

— А я свого боса — Єгора. Та ти його знаєш! Пам’ятаєш, симпатичний такий синій мужик, — хлопець підморгнув мені й розсміявся, — такого не забудеш! Ось уже хто чорт нахабний, зранку взяв мене в оборот, весь день за його розпорядженням катаюся! Він не один летить, із нашими хлопцями й, схоже, дамою серця. Квіти мене для неї змусив купити — найкращі, і дещо організувати для зустрічі. Наче я в цьому щось кумекаю!

Денис відчинив задні двері дорогого автомобіля й кивнув на величезний букет малиново-червоних троянд, що лежав на світлому сидінні, — штук сто, не менше.

— Слухай, Феєчко, я у квітах профан, а моя Янка на тиждень поїхала до батьків. Як думаєш, потягне цей букет на пристойний? Якщо ні, тоді мені кранти — Беркута краще не злити. Зараз покажу босові на схвалення й повезу до ресторану, він мене просив їх туди доставити.

У мене всередині все завмерло. І якщо до цієї хвилини я не відчувала холоду, то зараз схолола, мов Снігуронька.

— Т-так, дуже… гарний, — відповіла збентеженим голосом. — Із дамою? А з ким, не знаєш?

Денис не почув. Зачинивши двері, зробив крок уперед і високо махнув рукою.

— А он уже й мої йдуть! Hello, guys! Гей, я тут!

Я теж обернулася і, нарешті, побачила Єгора — ще далеко, біля самого входу на паркінг. Він ішов у компанії із шести осіб, в одній руці котив валізу, а за його лікоть,

послизаючись на підборах, трималася дівчина. Ще одна дівчина йшла під руку з невисоким хлопцем, який і махнув Денису у відповідь.

Єгор був без шапки — струнка, широкоплеча фігура Беркута вигідно виділялася в натовпі. Коли відлітав, на ньому був пуховик, а прилетів він у строгому сірому пальто та костюмі — ну, точно тобі бос. Очі світилися радістю, а на ідеально поголеному обличчі сяяла широка усмішка. Він ішов із дівчиною, а дивився на мене.

— Привіт, Феє! — сказав, і за кілька кроків до того місця, де ми з Денисом стояли, легко загубив подругу. Підійшов близько. — А ось і я.

Я підняла голову і відсунула капюшон. Підняла вії. Сьогодні я була на підборах, але однак встигла забути, наскільки Єгор високий.

— Привіт, Халку, — відповіла. — А ось і ти.

Хлопець нахилився, узяв мене за плечі й поцілував у край губ, прикипівши на мить. Мазнув великим пальцем по щоці.

— Замерзла, напевно? Вибач, що змусив приїхати, я просто втомився чекати, а тут цей чортів ресторан і ще дві години без тебе. Навіщо ти вийшла з машини?

— Зачекай! — сунув Денис ніс у наші дивоглядки. — Я не зрозумів, Феєчко! Так ти зустрічаєш нашого Єгора, чи що? Оце так номер!

— Звісно мене, — рикнув Беркут у відповідь, обіймаючи мої плечі, — кого ж іще!

Я нічого не розуміла, тому розгубилася.

Чоловіки в цій компанії були явно знайомі один з одним, і першими обмінялися з Денисом рукостисканнями. Серед них виявились іноземці, і Єгор поспішив мені всіх представити:

— Це Кевін і Марк, вони американці. Я познайомлю вас пізніше. Це Артур Алієв, чудовий боксер і чудовий хлопець, з яким я працюю. Це його дружина Інна та її сестра Регіна, — він показав на дівчину, яка нещодавно дріботіла за ним, а зараз ревно і з цікавістю на мене дивилася, здається, теж не до кінця розуміючи мою роль у цій зустрічі. — З Денисом ти вже знайома. А це, — Беркут повернувся до мене, — моя улюблена сусідка — Наталя! Приголомшлива дівчина!

Але що в мені було приголомшливого, схоже, для всіх залишилося загадкою, бо далі Єгор не уточнив. Він продовжував посміхався, а мені раптом захотілося розревітися.

Ну, а чого я очікувала? Що він мав сказати? Що я йому хто? Колишня коханка, чи що? Подруга? Друг?..

Сусідка, усе вірно. Приїхала, щоби допомогти дістатися до ресторану. Усього-то зробила послугу, ось він і вдячний. Тільки цілувати ж мене навіщо з напівнатяком, та ще й при всіх? Я б на місці цієї Регіни, якщо вони разом, мені б уже жмут волосся видерла, а Беркуту лящів навісила! А вона тільки шию витягнула й очі розплющила, наче здивувалася поведінці боксера. І знову дивиться, як би Єгора за руку вхопити.

Молода, висока — у його смаку точно, й одягнена дорого. Поки я вуха через телефон розвісила, слухаючи, як боксерові набридло чоловіче товариство, поки жаліла його за минуле з Аліною, він в Америці часу дарма не гаяв і спокійно обзавівся дамою серця.

Треба ж, квіточки їй прикупив, ще й у друга в машині сховав, щоби сусідку не дражнити — хіба мало!

Я дивилася на хлопця, а груди обпікали колючі ревнощі.

Господи, я точно збожеволіла! Та, може, ця дівчина – просто знайома! Адже Халк не представив її, як свою. А навіть якщо й так, ми з ним одне одному нічого не обіцяли, я сама все закінчила, то чому зараз стою тут і висікаю з очей іскри, варто подумати, що ночі були самотніми тільки в мене?

Компанія навколо поспішила рухатися далі, і я отямилася. Після багатогодинного перельоту всі втомилися й хотіли в тепло.

— Ось, Єгоре, візьми ключі від машини, можна їхати, — вклала в долоню Беркута сталевий брелок і показала рукою в бік ряду автомобілів. — А он твоя «Тойота», п’ята в лівому ряду, вона на тебе вже зачекалася.

— Дякую, Феє! — Єгор узявся за ручку валізи й повернувся до друзів. — Денисе, бери до себе Марка й Кевіна, а я повезу всіх інших, — розпорядився, — у мене машина більша! Артур, дівчатка, давайте-но за мною, он до того чорного позашляховика! Й обережно, не підковзніться! Це вам не Фріско з його плюс п’ятнадцятьма градусами за Цельсієм, тут у нас справжня зима!

Поки хлопці обмінялися ще кількома словами, дівчата першими дострибали до машини. І якщо Артур із дружиною дружно залізли на заднє сидіння, то дівчина Регіна раптом озирнулася на Єгора — він саме ховав у багажник сумки й валізи, відчинила двері й сіла на переднє місце.

Я так рот і роззявила. Але не тому, що здивувалася нахабству незнайомки, а тому, що в сердечку тьохнуло гірке «Невже все-таки… вона?!»

Коли передні двері машини зачинилися, ззаду пролунав легкий сміх Єгора. Ми залишилися з ним удвох, багажник був відчинений, і я обернулася. Стиснула рот, щоби не брякнути боксерові якусь капость. Бо так гидко на душі, як зараз, у мене дуже давно не було!

Ну невже не можна прямо сказати, та й годі! Ось вона — моя дівчина, знайомся, сусідко! Що я, не заслужила знати? Чи не вдалася обличчям? А то, як машину до трапа подати, то Феєчко допоможи, а як секрет довірити, то Денису? Ну, не думав же він, що я йому тут буду сцени ревнощів влаштовувати? Адже домовилися ж про все, як дорослі люди.

Ні, це в мене на тлі вагітності туга за Халком сталася й божевілля серцеве, інакше й не пояснити почуття власниці, що заграли в душі.

Але не можна виглядати засмученою — ще чого! У цього бабія цих дам серця буде, як бліх на собаці, що ж тепер, на кожну косо дивитися?.. Ні, я краще залишуся гордою й неприступною. І байдужою, так!

Ось зараз попрощаюся, заберу сумочку з машини й піду ловити таксі…

Але перш ніж я встигла щось сказати, Беркут раптом зробив крок ближче і заграбастав мене в оберемок довгими й сильними руками. Притиснув до себе, відірвавши від землі, і цього разу поцілував міцніше і прямо в губи.

— Боже, Наташко, ти така красива! Боюся тебе нормально поцілувати, а то з’їм! Та й не можна на морозі чіплятися до дівчат, навіть страшенно гарненьких! Гей, Булочко, ну чого ти щоки-то надула? Я ж приїхав, як і обіцяв.

— Єгоре, що… що відбувається?

Зараз був вечір, і під світлом вуличних ліхтарів темні очі Беркута світилися хитринкою. Він дивовижно пахнув, а ще знав, що мені подобається.

— А що відбувається? — запитав здивовано.

— Хто ця дівчина?

— Сестра дружини Артура, я ж сказав. Дівча зовсім — дев’ятнадцять років. Гостювала в них і ось повернулася.

— І все? — Господи, здається, мене несе. Це точно я пів хвилини тому збиралася бути байдужою?

Боксер знизав широкими плечима. Зараз я трималася за них, і наші обличчя були на одному рівні.

— І все. Я її вдруге в житті бачу, Феє, і гадки не маю, навіщо вона вмовила Артура помінятися з ним місцем у літаку, сиділа поруч, стріляла мені оченятами й без кінця торохтіла. Може, просто від нудьги?

— Щось не схоже, — недовірливо пробурмотіла я, знову викликавши в Халка сміх.

— Ось і мені так здалося. Хочеш, секрет розповім?

— Хочу.

— Вона мені за дві години так набридла, що довелося посадити до неї Кевіна — заважала про тебе думати. Він ні біса не розуміє українською, зате обожнює наших дівчат. Тож увесь інший час польоту я був цілком твій.

— Правда?

— Правда. Шкода, що тільки подумки.

— То ви не разом?

— Та з чого б раптом, Наташко! — Беркут ніжно торкнувся моїх губ і запитав: — Ну, заспокоїлася?

Ну, чому, коли хочеться виглядати перед симпатичним хлопцем красивою, на ділі виходить виглядати смішною й дурною?

Єгор опустив мене на землю й захлопнув багажник. Сунувши в долоню ключі, розвернув від себе навкруги й ласкаво ляснув по попі.

— Нумо, Булочко! Йди за кермо! У цій машині тільки ти головна!