Розділ 31

— Привіт, Феєчко!

— Привіт, Машко!

— Ти куди пропала? Я тебе два дні не чую, у тебе все добре?

— Я не знаю, Малино. Здається так, але я не впевнена. Таке дивне відчуття на душі, ніби я загубилася. Загалом, так просто не відповісти.

— Так, Феякіно, зізнавайся, у чому справа! У Халку? Цей ревучий крокодил знову тебе образив? Але він же поїхав!

— У тому-то й річ, що він поїхав, а проблема залишилася.

— З квартирою?

— Ні, не з квартирою, Маш, — я шумно видихнула в телефон. — Зі мною.

Малина замовлка — напевно спантеличена моїм смутком. Зазвичай ми з подругою тріщали без угаву, а тут я й сама розуміла, що спотикаюся в розмові.

— Ти захворіла? — обережно поцікавилася Малинкіна.

— Ні.

— Але з тобою не все гаразд, я правильно зрозуміла?

— Можна й так сказати.

— Настрою немає і… нудить?

— Угу.

Ми давно з Машкою навчилися розуміти одна одну з пів слова, і я знала, що вона відразу здогадається.

— Наталко, це ж те, про що я подумала, так? Невже ніч із сусідом не минула безслідно?

Моє важке зітхання послужило відповіддю, і подруга ахнула. І чомусь радісно:

— Ти при надії?! З глузду з’їхати, Феєчка, оце так новина!

— Жах, скажи? Сама в шоці. Не знаю, що й робити, Машко. Точніше знаю, але це так несподівано! Термін десь місяць, я тільки вчора дізналася. Як подумаю, що скажу батькам… А Халку? Почалося, називається, самостійне життя!

— Почекай, тобто Єгор ще не в курсі?

— Ні, він же в Америці. Звісно, я могла б йому зателефонувати й розповісти, але поки не придумала як. Нехай краще приїде, тоді й поговоримо.

— Феєчко, ти, головне, не переживай, чуєш? І нічого не начуди зопалу! Подумай гарненько перед розмовою. Не так важливо, що скаже Єгор. Зрештою, у тебе є чудові батьки і я. Та ти знаєш, скільки в мене дитячих речей? Гора! Половину ж ти й дарувала! Хоч для хлопчика, хоч для дівчинки! Господи, Наталко, ти ж так хотіла…

— Я знайду вихід, Машко. Обов’язково знайду! А зараз, вибач… Ой! Щось мені недобре… треба збігати у ванну, гаразд?

— Привіт, Феє.

— Привіт, Єгоре.

— Скучила?

— Є трохи, — не стала відпиратися. Але якщо бути із собою чесною, то я дуже сильно за ним скучила. — Давно ми з тобою не сперечалися.

— Я теж. Усе-таки ти в мене найкраща, сусідко! Знала б ти, як я втомився від чоловічого товариства і вечерь у ресторанах. Пора вириватися з цього порочного кола й повертатися додому.

— Що? Несмачно годують у цих їхніх ресторанах?

— Ну, чому ж. Смачно. Трохи екзотично, але, коли голодний, на такі дрібниці уваги не звертаєш. Сама атмосфера набридла, зате нарешті вдалося розв'язати всі питання, через які я тут.

— Вітаю.

— Дякую. Вибач, тільки зараз знайшов можливість зателефонувати. Останні три дні не виходив зі спортивного клубу. А коли виходив, ти ще спала, шкода було будити. У моєї фірми нові спонсори й, здається, наклюнувся перший великий рекламний контракт. Точніше, він уже підписаний. Уявляєш, вони тут вирішили, що в мене писок гарненький! І що сам я, начебто, теж хлопець нічого — можна мати зі мною справу.

— Що? Брешуть! Я щодо писка.

— Думаєш? Ось і мені це підозрілим здалося. Сьогодні відзняли першу фотосесію, ну і клопітка це справа, Феє! Хоча гроші хороші, і компанія серйозна, але почувався я при цьому дурень-дурнем. Особливо, коли мені обличчя намазали якоюсь гидотою й попросили зобразити недосяжну мрію жінок! Ха! У цей момент я згадав про тебе і свою синю фізіономію! Я так давно не шкірився на всі зуби – здається, їм сподобалось.

Я почула щирий сміх хлопця, і сама посміхнулася:

— Слухай, а це не страшно, що ти мені розповідаєш? Не секрет?

— Тобі — ні. Тобі ж однаково, Феє? Чи ні? — хитрий Беркут на тому кінці зв’язку зачаївся в очікуванні відповіді. Добре, що мені не важко було його розкусити.

— Звичайно ж, однаково! Ти для мене, як і раніше, нахабний і самовпевнений Халк! І що в тобі дівчата знаходять? Не розумію.

— Ну, не хитруй, Феє. Що вони в мені знаходять, тобі відомо краще, ніж будь-кому.

— Не впевнена. Я не знаю, кому і як «було».

— Просто повір і згадай.

— Не можу, Халку. Це складно зробити, коли красива дівчина приходить до мене на роботу і пропонує за тебе сім тисяч євро. Навіть шкода, що угода зірвалася. Я тільки встигла зрадіти, що з’явилася можливість розбагатіти, як вона вже передумала й пішла.

Халк раптом став серйозним.

— Ти говориш про Аліну?

— Так, про неї.

— Коли вона приходила?

— Сьогодні.

— Наташо, вона тебе не образила? Я з нею розберуся!

Занепокоєння в його голосі зачепило, і я не змогла стримати сумний смішок:

— Не варто! Мене складно образити, Єгоре. Тим паче якійсь малознайомій Аліні, яку я бачу вдруге в житті. Ні, схоже, вийшло якраз-то навпаки. Щоправда, мусила дещо додати до твого образу щедрого хлопця і вдягнути на тебе корону принца, але, сподіваюся, ти мене пробачиш. Я абсолютно точно хотіла, як краще.

— Не сумніваюся! — знову весело хмикнув боксер, а ось мене навпаки кольнув у серце смуток.

— Єгоре?

— Так?

— А якщо відверто… Гроші — не найстрашніше. Найстрашніше, що мине час, твоя образа вщухне і, можливо, Аліні все ж вдасться до тебе підібратися, тому що вона налаштована рішуче.

— І?

— І тоді подумай тричі, Беркуте, чи потрібна тобі саме ця дівчина, а не інша, попри її красу. Я б нічого не розповіла тобі про нашу з нею розмову, якби не була впевнена, що вам не по дорозі. Той, хто легко купує кохання, так само легко його продає.

— Я знаю, Феє.

— Це добре. І ще…

— Що?

Як же йому сказати?

— У мене є до тебе серйозна розмова, але вона не телефонна. Коли ти прилітаєш?

Голос у Беркута просів.

— Наташо, у тебе що, хтось з’явився? Коли?!

— Що? Господи, Беркуте, та з чого ти взяв?!

— Значить, ні?

— Ні. Тобто, це ніяк не стосується нашої розмови!

— Я буду вже завтра, ближче до вечора. Власне, я з цього приводу і телефоную. Ще день розмова почекає?

— Так, звісно.

— Тоді домовилися. Фея, ти ж там не втекти зібралася? У мене до тебе є прохання!

— Про що? Слухаю.

— Я прилітаю не один, й одразу треба їхати до ресторану — ненадовго, на годину-дві, але дуже треба — на нас із компанією чекатимуть. Ти можеш мене зустріти на «Тойоті»? Можливо, доведеться випити, а в мене документи, які краще залишити під замком. Ну і взагалі, не люблю я таксі. Так зможеш? Ми там недовго посидимо, обіцяю. Але, якщо ти зайнята, тоді звісно…

— Добре, я буду!

— О шостій годині вечора біля аеропорту, Наташо. Я подзвоню.

— О шостій годині вечора, Єгоре, буду чекати. До завтра?

— До завтра.

— Ти чому не відключаєшся?

— Я так сильно за тобою сумую, Феє. Аж серце крає. Ти там, бува, не роздягнена?

— Ох, перестань. Теж мені — Ромео…