Бонус-епілог, частина 2

Біля стіни запалився світильник і м’яким світлом освітив простір нашої немаленької спальні. Я лежала в ліжку й підвелася на лікті, зустрічаючи поглядом свого чоловіка, який щойно повернувся з ванної кімнати.

Щоразу, коли я бачила цю картину — Єгора, який входив до спальні з рушником на стегнах, у мене перехоплювало подих і загорялися захопленням очі.

Ну до чого ж гарний мужик! Століття б милувалася! І зростом вдався, й обличчям природа не обділила, то ще й тіло дала таке, що хоч бери й за собою його в цій пов’язці на стегнах усюди води. Показуй усім на заздрість! Так і хочеться притиснутися, обійняти й кричати: «Моє!».

Та й не тільки обійняти теж хочеться.

Єгор зірвав зі стегон рушник і підійшов до шафи — я замилувалася широкою спиною і всім, що нижче. Відчинивши двері, дістав із неї сорочку і вдягнув на себе. Подивившись у дзеркало, повів плечима, спантеличено насупивши брови.

Завтра на нашу маленьку сім’ю чекав довгий переліт через океан, валізи вже було складено, залишилося тільки підготувати одяг до важливої зустрічі, що чекала на мого чоловіка вже за день разом із великим інтерв’ю відомому виданню.

— Феє, що зі мною? Я не влажу у свою сорочку. Вона на мені тріщить по швах! Слухай, це точно моя?

Жартівник!

Я відкинула ковдру вбік і встала з ліжка. Цю сорочку я сама йому купувала кілька місяців тому, і навіть не одну — мені подобалося піклуватися про чоловіка. Подобалося, який вигляд він має в строгому костюмі і як водночас тримається. Однозначно діловий стиль йому пасував. Наблизившись, допомогла її зняти.

— Точно. Просто хтось так посилено тренується й готується до бою, що скоро йому знадобиться індивідуальне пошиття й новий гардероб! — відповіла, дістаючи із шафи ще одну сорочку, зовсім нову, і простягнула Єгору: — Спробуй-но краще ось цю, має підійти.

— Боже мій, Беркуте, ти такий красунчик! — ахнула, коли Єгор слухняно одягнув й застебнув манжети. Повернувся до мене, виблискуючи міцними грудьми й чимось іще — вельми видатним і неприкритим тканиною. Не втримавшись, погладила чоловіка по грудях, спускаючи пальці на живіт. — Але голий ще кращий! Я від тебе божеволію, Халку!

Мій коханий і нахабний гаспид, який щойно поголився й ще пахнув гелем після душу, одразу ж стягнув із себе сорочку і про неї забув. Підступивши до мене ближче, обняв руками за талію й широко усміхнувся.

— Я знаю.

— Ой, а ось самовпевненості хоч відбавляй мірними склянками!

Єгор нахилив голову й поцілував мене в щоку.

— Краще не треба відбавляти, Феє. У кар’єрі знадобиться!

— Ще й ненажерливий у всіх сенсах, — жартівливо пробурчала, гладячи його по волоссю.

— Є таке.

— І за що я тебе люблю, не зрозумію. Чи то за перше, чи то за друге… — піднявшись на пальцях ніг, поцілувала його в губи. — А чи то за третє!

Ми насилу витримували розлуку завдовжки в день, але зараз, коли відомий боксер і кумир багатьох (тепер-то я це знала!) Єгор Беркут гучно повертався до професійного світу спорту й готувався до важливого бою з колишнім другом юності Сергієм, він проводив у нескінченних тренуваннях усі дні, тож нашими залишалися тільки пізні вечори й ночі.

Я не скаржилася. Коли кохаєш — усе розумієш. Я страшенно переживала, але знаючи, як майбутній бій важливий для чоловіка, намагалася не показувати хвилювання й підтримувати його. Поготів, що про суперника я знала набагато більше за інших.

— Наташо! — Єгор одразу ж напружився і став серйозним. — Ти щось хочеш?

— Ну… а не схоже?

— Наталко! — господи, скільки радості в очах. Але тривога за мене нікуди не зникла. — Невже можна…

— Тихо, не гарчи! — я грізно шикнула на чоловіка і, обернувшись, подивилася в бік ліжечка, у якому спав наш маленький син. — Артемку розбудиш!

Великий і сильний Єгор тут же слухняно перейшов на шепіт.

— А ти впевнена, що вже можна?

— Упевнена, — кивнула з усмішкою.

— А як? Звідки знаєш?

— Слухай, Беркуте, ти мені пів ночі запитання ставитимеш, чи вже покажеш, як сумував, і приголубиш, як ти вмієш? Чекаю не дочекаюся!

Просити двічі не довелося. Пеньюар із мене злетів швидше, ніж чоловік спіймав мої губи й упустив на ліжко. Опустившись зверху, став цілувати ключиці й шию, обмацуючи свою власність на збереження.

— Ой, Наташко. Булочко моя солодка! Я так скучив і тебе хочу…

Що? Я спробувала ухилитися від поцілунків, але де там! Звичайно, Єгор не дав, але все одно гордо зіщулила погляд.

— От тільки щодо фігури не треба! Навіть не заїкайся, Халку!

Халк не заїкався, він перейшов від слів до дій, і вже погладжував мене, розпалюючи відвертою ласкою бажання.

— Та ти що! Ти ж ідеальна жінка! — Й очі такі чесні — не можу! — Та в тобі жодної вади! Феє, віриш, сам собі заздрю! Ось як кохаю тебе, так і заздрю. Уб’ю будь-кого, хто криво подивиться! Моя!

— А колись бомбою називав, — згадала я минуле, заплющуючи очі від відчуттів, що накривали із головою. — Відьмою. Ох, Халку, як ти міг!

— Дурнем був. Злився, що не звертала на мене увагу. Я ж на тебе з першої зустрічі око поклав.

— Коли це? Коли я з морозу пустила тебе голого у квартиру? — ми не раз і не два згадували той випадок зі швидкою допомогою, але з Михайлом Звонарем Єгор усе одно навідріз відмовився знайомитися.

— Ні, раніше. Коли обіцяла розправитися зі мною за допомогою пляшки шампанського. Я досі її зберігаю, Феє! Скоро буде рік, як ми з тобою познайомилися, і знаєш, що я готовий сказати тепер?

— Що? — мене так ніжно цілував мій чоловік, що я готова була почути будь-яке зізнання. Але те, що Єгор сказав, і як він це сказав, змусило відчути себе найщасливішою Феєю на світі:

— Ти мала рацію, Наташко. Я справді саме на тебе чекав!

***

У критій спортивній арені Медісон-сквер-гарден зібралося двадцять тисяч людей — натовпи глядачів, журналістів і фотографів. Преса й телебачення. Сьогодні на галасливий Нью-Йорк очікувала грандіозна подія — вечір великого боксу!

На арені міжнародного комплексу, освітленій сотнею софітів і прожекторів, обіцяв відбутися видовищний бій за звання суперчемпіона у важкій вазі між улюбленцем Америки, чинним чемпіоном за версією IBF і WBA Джоном Баргасом, темношкірим здорованем на прізвисько «Чорний Гром», та обов’язковим претендентом на звання чемпіона за версією WBA Єгором Беркутом, на прізвисько «Нестримний Халк».

Наразі зал уже заповнився вщерть, щойно закінчився рейтинговий поєдинок двох боксерів у напівлегкій вазі — іспанця й австралійця, який гарненько розігрів увагу публіки, і в очікуванні головного бою вечора слово в перерві взяла знаменита R'n'B співачка.

Гул навколо стояв знатний і оглушливий. Уміло заведений натовп тріумфував, вигукуючи ім’я Чорного Грому і пророкуючи йому перемогу. І звісно, наша вірна команда вболівальників Єгора теж не могла всидіти на спеціально відведених місцях.

Та тут ніхто не міг всидіти, так всі були заведені очікуванням дзвінкого удару гонга!

Це потім, коли почнеться бій, гул адреналіну буде повторювати удари серця й не залишиться місця зайвим звукам, а зараз залишалося тільки переживати, дивитися через центр арени в бік коридору, який веде від роздягальні до рингу, і заспокоювати тата з Вовкою, які в цій загальній адреналіновій лазні геть злетіли з котушок, розмахуючи плакатами Єгора на довгих жердинах.

— Це мій зять! Мій зять! — кричав тато, піднявшись на кілька рядів угору і плескаючи по плечах усіх, до кого міг дотягнутися. — Сам Єгор Беркут, зрозуміло вам? Ось, викусіть!

Зрозуміло нікому не було, а тому іноземцям пояснював уже Вовка ламаною англійською, теж не жаліючи горлянки й напружуючи пузо від гордості.

— Гей ти, чувак! Це мій брат! Рідний! І він зробить вашого Грома! Ось побачиш, зробить!

Круглий і невисокий Вовка мало чим був схожий на Єгора, але навколишній народ це не цікавило. Вони дружно плескали тата і Вовку у відповідь, піднімаючи вгору великі пальці.

— Гуд! Гуд! Так і бути, нехай поживе ваш Єгор пару раундів, а потім наш Грім його зітре в порошок! Проти Баргаса Халку не вистояти! Ось побачиш, загнеться ваш красень уже в третьому раунді! Я на це гроші поставив!

— Що? Та хто сказав, що загнеться?! — а це вже я не змогла погодитися з такою думкою вболівальника. Протиснувшись уперед, слідом за ріднею полізла грудьми на усміхнену амбразуру. — Ліпше замовкни, зрозумів! Плакали твої грошики! Не тільки вистоїть, а ще й нокаут вашому Малюку-шептуну забезпечить!

— Гроші поставила? — весело запитав незнайомець.

— А як же! — я махнула в нього перед носом букмекерським папірцем. — Ось! Десять тисяч кровних!

— Божевільна!

— Далекоглядна!

Тим часом музична перерва закінчилася, і навколо рингу почалося ворушіння причетних до поєдинку осіб — своє місце посіли супервайзери, судова колегія й бічні судді. Медичний персонал і оператори. Я помітила, як, обмінявшись побажаннями удачі, у безпосередній близькості від супервайзера завмерли у високому ступені готовності суддя-хронометрист і суддя-інформатор — усі серйозні, професійні люди.

Світло згасло в усьому залі… і раптом над ареною спалахнули чотири величезні прямокутні екрани, і запалилося світло — 1000 люкс!

На рингу вже стояв у чорному смокінгу ведучий поєдинку — ринг-анонсер, тримав мікрофон і широко посміхався присутнім у залі глядачам, а також мільйонам глядачів, які затамували подих, припавши в очікуванні бою до блакитних екранів.

— Добрий вечір! Добрий вечір, пані та панове! Леді та джентльмени! — через секунду пролунав із динаміків його добре поставлений голос. — Я щасливий вітати вас цього вечора на знаменитій Медісон-сквер-гарден арені!

Зал у відповідь вибухнув криками й оплесками.

— Сьогодні й тут, на ваших очах відбудеться бій найкращих із найкращих! Спортсменів-важковаговиків! Уже за кілька хвилин на цьому рингу зустрінуться два чемпіони, щоби відстояти звання найсильнішого! Чорний Грім проти Нестримного Халка! Ви готові побачити цей історичний поєдинок?!

Над головами пронеслося єдине «Так!»

— Чудово! Тоді ми-и-и-и… Починаємо!

Світло в залі знову згасло на кілька секунд… і знову спалахнуло! На екранах з’явилася світлини двох боксерів, які з викликом дивляться в обличчя один одному. Замиготіли фізичні характеристики та титули.

— Отже, — вів далі ведучий, — шановні пані та панове, ви цього чекали й дочекалися! Я з гордістю представляю вам бій Джона Баргаса проти Єгора Беркута! Дванадцять раундів за звання суперчемпіона! Не скупіться на слова! Не скупіться на емоції! Можливо, саме ваші емоції призведуть бійців до перемоги!

Заграла музика — ритмічний музичний трек, зал на секунду завмер… і новими оваціями зустрів непереможного Чорного Грома, який з’явився в коридорі в чорному атласному халаті й виявився відверто вражаючого розмірами типом, попрямував до рингу в супроводі своїх чотирьох секундантів.

— Джо-о-он Барга-ас! Улюбленець публіки й справжня гроза боксу! Грім, готовий вразити будь-кого на своєму шляху!

Боксер пройшов до рингу, який височів на метр над ареною, зняв халат, дав змогу секунданту допомогти вставити капу, і спеціальною драбинкою піднявся на поміст. Став вітати вболівальників, потрясаючи руками й повертаючись на всі боки під яскравими променями прожекторів.

Камера змінила ракурс і показала всім його дівчину — зубасту, високу й худорляву модель, що верещала від захвату, але більше від того, що вона опинилася в центрі уваги мільйонів.

— А зараз зустрічайте — Єего-о-ор-р Бе-еркут! Сенсація спортивного сезону! Справжній торнадо, що увірвався у вищу лігу! Боксер, який не програв жодного бою за свою професійну кар’єру! Подивимося, що вийде, коли на ваших очах зійдуться торнадо і грім!

Мене теж камери показали великим планом і, сподіваюся, нікого не збентежили мої рожеві кінці волосся й напружене обличчя. Зараз мені точно було не до вереску й не до мільйонів.

Але я зрозуміла, що навіть не починала нервувати, коли після паузи тиші в залі пролунали потужні гуркітливі біти й зазвучав улюблений музичний трек мого чоловіка. Єгор з’явився в коридорі із секундантами за спиною й попрямував до рингу, наче хвиля, що піднімається, — рішуче, неприборкано й сильно, без зайвих сплесків. Не торнадо — цунамі, готове зупинити Чорний Грім.

Знявши халат, Єгор закусив капу й легко забрався на поміст. Підкинув руку без зайвих рухів, упевнено зустрічаючи вигуки привітання й даючи публіці себе роздивитися. А ось усміхнувся тільки мені, відшукавши в натовпі поглядом.

Я підстрибнула й послала чоловікові повітряний поцілунок!

— Кохаю! — крикнула. — Я в тебе вірю, моя любов!

А далі…

Після удару гонга реальність для мене зникла. Я почну її знову відчувати лише тоді, коли на рингу з двох боксерів на ногах залишиться стояти тільки один — Єгор.

Він переможе. Я знаю, що переможе! Обов’язково!

Проводжаючи чоловіка на бій, я пообіцяла, що якщо він виграє, я народжу йому ще одного сина…

Бій буде важким і видовищним. Триватиме вісім раундів і закінчиться нокаутом Баргаса, як я й передбачала. У світі з’явиться новий суперчемпіон, а в нього з’явиться вагома причина, щоби не відпускати мене від себе.

А десь за рік відомий журнал «Inside sport» у розділі про бокс назве мене найемоційнішою дружиною року й опублікує мої знімки, де я побачу себе на світлинах: як я гризу нігті; як обурено роззявляю рота, мов розлючена на пекло злюка фурія; як верещу, ніби щаслива фея; і як застигаю в стрибку, мов мавпа, під час польоту до свого чемпіона.

Ох, жах який. Але зате я щаслива! А кому не подобається, той нехай не дивиться журнали!

Зрештою, це добре, коли в кожної мавпи є своя пальма, а в кожної Феї є свій Халк!

***

Чоловік перебував у ванній кімнаті, я закінчувала на кухні приготування до новорічної вечері, коли в домофон несподівано подзвонили, і незнайомий кур’єр повідомив, що за нашою адресою доставив лист.

— Єгоре, там якогось листа принесли! — покликала я Беркута. — Кажуть, рекомендований!

— Наташо, відкрий сама, будь ласка, я не одягнений!

Я здивувалася. Зазвичай чоловік сам зустрічав і проводжав усіх незнайомців, що з’являлися на порозі нашого будинку, але погодилася:

— Добре.

Повернувшись із вулиці, зупинилася у вітальні й покрутила лист у руках.

— Що там, Натало?

— Дивно. Тут написано, що лист для мене.

— Так і написано? Для Наталії Беркут?

— Н-не зовсім. Зазначено, що він для Феї.

— А-а, ну тоді відкривай!

Діти прибігли й стали підстрибувати поруч. Дивлячись, як я розриваю конверт і дістаю з нього листівку-запрошення, заплескали в долоні. Ось завжди дітвора відчуває такі моменти!

— Єго-оре! — наказала, прочитавши вміст. — Виходь!

Єгор вийшов, чисто поголений, наче тільки цього наказу чекав, опинившись у м’якому джемпері та джинсах.

— Твоїх рук справа? — запитала. Чоловік кивнув:

— Моїх.

— І що це означає? «Феє! Рівно о 21:00 будь на задньому дворі, інакше сани полетять без тебе»? Беркуте, — розсміялася, — які сани?! Я розумію, що на носі Новий рік, але ж ми не в казці! І ти що, справді запрошуєш мене на побачення? Ось так — золотим шрифтом по білому?!

У нас за рік було так багато подорожей світом, що свято ми вирішили всією сім’єю провести вдома, у колі друзів і рідні, для якої приготували великий стіл. Звісно, я приємно спантеличилася.

— Запрошую! А зараз усі одягаємося й дуємо на вулицю! Артем, Артур — швидко! Ми з мамою не будемо вас чекати!

— Ну, ти даєш!

Однак за шубою я все ж таки миттю збігала й малечі допомогла влізти в комбінезони. Викотилися горохом за татом.

Коли всі опинилися на вулиці, за нашим будинком, де снігу по коліно, Єгор підняв хлопчаків на руки й скомандував:

— На рахунок три, хлопці, всі дружно кричимо: Ялинка, гори! Приготувалися?

— Так!

Двічі синів і мене просити не довелося. Обожнюю сюрпризи! Звичайно ж, ми крикнули — а я голосніше за всіх! І, хоча ялинка, вбрана ще тиждень тому, стояла у вітальні, я однаково зраділа не менше, ніж дітвора, побачивши ще одну зелену красуню — вищу та стрункішу, що спалахнула ліхтариками та гірляндами просто посеред двору.

— Єгоре, коли ти встиг? — здивувалася. — Я навіть не помітила нічого! Ой, а це хто? — широко посміхнулася, коли з-за ялинки вийшли дві постаті в костюмах Сірого Вовка й Зайця, і наші хлопчаки захоплено закричали.

— Фузик? Бубочко? Ви, чи що?

— Агентство «Дід Мороз»! — відгукнулися хлопці. — Виконуємо будь-які бажання!

Єгор спустив хлопчаків із рук і обійняв мене:

— Бачиш, Феє, я просто звернувся за адресою. А ось і сани, — він показав рукою в бік, де стояли великі санки. — Легкі, різьблені, приїхали із самої Норвегії. Сідай, моя мрія, прокотимося!

Санки були красиві й по-зимовому ошатні. Уже зробивши крок до них, я вирішила згадати, що Феям можна бути трошки примхливими.

— А де олені? Без них не поїду!

Як мені подобалося, коли Єгор голосно сміявся. Тоді й у мене на душі ставало легко.

Він повернувся до будинку і свиснув вівчарці.

— Амуре, приятелю, ти зі мною? Впрягаємося! 

Кінець
Від автора:
Дякую, дорогі читачі, що прочитали цю зимову історію. Сподіваюся, вона вам сподобалась.
Підписуйтесь на мою сторіночку, буде ще багато цікавих історій!

Яніна