Розділ 25

Ближче до вечора зайнялася вечерею — щось я зголодніла. Сьогодні був мій вихідний, і я не стала фарбуватися. Зібрала волосся в невелику косу й ходила по дому у футболці з довгими рукавами, які засмикнула до ліктів, та домашніх штанях.

Я приготувала рис із грибами, і саме діставала з духовки курячі рулетики із сиром та зеленню, коли повернувся Єгор. Роздягнувшись у передпокої, увійшов на кухню з тортом і квітами. У ніжно-блакитному джемпері та джинсах.

Оце так, красень. І ніякої незручності в очах!

А ось я відчула, як на щоках зашарілося.

У мене й так при появі хлопця все задеревеніло, а побачивши букет троянд я й зовсім не на жарт напружилася. Добре б тільки торт!

— Привіт, Феє! — широко посміхнувся боксер. — А це тобі!

Я відставила рулетики убік, не поспішаючи брати квіти, підняла голову й обережно примружила око.

— Навіщо? З чого раптом така увага? — підозріло запитала.

Беркут несподівано замислився. І про усмішку забув.

— Просто так, а що?

— І багатьом дівчатам ти даруєш квіти «просто так»?

— Ні. Взагалі не дарую! — розгубився сусід. — Тільки тобі й, до речі, вдруге.

— А мені навіщо?

— Феє, та звідки я знаю! — спалахнув Єгор. — Захотілося і все! Я так глибоко не копаю, ясно? Їхав, побачив, купив! Крапка!

— А ось голос на мене підвищувати не треба!

— Наташо, — хлопець опустив квіти й підійшов ближче. Поставив торт на стіл. — Ну, що мені їх, викинути, чи що? Ти скажи, я зроблю! Тобі не подобаються?

Раптом стало соромно. Ну й чого я досягла своїми питаннями? Тільки почервоніла, мов помідор.

Мені не подобається моя поведінка, і я не зрозумію в чому річ!

— Вибач, — поправивши пасмо біля скроні, узяла букет. — Не треба викидати. Подобаються! Давай-но… краще вечеряти, чи що.

Їли мовчки й не посміхаючись. Здається, я зіпсувала Єгорові настрій. Але, чесно кажучи, я й сама відчувала себе не краще. Дивно почувалася під важким поглядом сусіда.

— Смачно.

— Дякую.

Перед уявним поглядом весь час спливали картинки минулої ночі й, якби не квіти, мені було б простіше їх відпустити. Уявити, що все в нас, як завжди.

А може, Беркут саме це намагається сказати? Що все нормально, і ми такі ж сусіди, як і раніше?

— Е-е… А як у тебе справи в клубі? — схоже, ставити це питання стає у мене звичкою.

Єгор відклав виделку, а я підвела очі. Ми пильно подивилися одне на одного.

— Чудово. Приїхав ще один мій спортсмен — сьогодні я розмістив його в готелі та вперше тренував тут. Ще один має прилетіти з Німеччини. Там є проблема за старим контрактом, але я сподіваюся закрити це питання з юристами якнайшвидше. А ти? Чим займалася?

— Я? — ось уже не очікувала, що він і мене спитає. — Та так, — знизала печами, — нічим. З Амуром гуляла. Дітей на санчатах покатали. — Я посміхнулась. — Знаєш, ніхто твого звіра не боїться. Краще не ходи з ним у сквер гуляти, а то він гасає за малечею, як цуценя!

Хлопець знову взявся за виделку.

— Це він із тобою поводиться огидно, а зі мною тримається чоловіком!

Сперечатися не хотілося, і я відповіла «Можливо».

Наші погляди з Єгором затягнулися, і краще було піти подалі від гріха. Я побажала сусідові гарного вечора і з квітами пішла до себе в спальню. Там подивилася кіно, видалила десять повідомлень від Жорика, не прочитавши, приготувалася на роботу, сходила в душ і лягла спати.

Так. Ось так правильно. Ще тиждень мине і все забудеться.

Напевно.

Темні троянди на фоні великого вікна виглядали мальовничо. Моє вікно не затуляв балкон, як у вітальні, і місяць у цю морозну ніч світив особливо яскраво, висвітлюючи силуети предметів.

Я заплющила очі… І знову заплющила… І знову…

Час минав, а заснути не виходило. Погляд весь час повертався до місяця, а думки до минулої ночі. Варто було згадати руки Єгора на собі, його жадібні губи, і груди важчали разом із диханням, а в животі гарячою хвилею ворушилося бажання.

Господи, невже мені вчора не вистачило? Я ж заснула без сил! З Жориком у нас не було нічого подібного, і якось же я жила?

Я заплющила очі й уткнула носа в подушку. Уявила, що тримаю в руці меч і войовничо розмахую ним перед єдинорогом. Даючи зрозуміти, що нема чого морочити мені голову своїм принцом! І краще забрати його туди, звідки він узявся! У зелене болото! Тому що Феї, хоч і сильні створіння, але дуже вразливі та трепетні в душі.

У передпокої почулися рішучі кроки й двері в мою спальню відчинилися. У буквальному сенсі грюкнули об стіну так, що забрязкотіла шафа і ворухнувся біля підлоги тонкий тюль, товстим натяком пояснюючи, що ніхто у двері стукати не планував.

Я розплющила очі й повернула голову. Увімкнула бічне світло, але встати не встигла.

— Єгоре? — видихнула. — Що трапилося?

Халк в одних боксерах, виблискуючи татуюваннями на скульптурному тілі та безсоромним рельєфом в інтимному місці, підійшов до мого ліжка, відкинув ковдру вбік і, як пушинку, скинув мене на руки. Попрямував зі мною назад у свою печеру.

— Нічого, — похмуро буркнув. — Скучив!

— Ти що робиш?! — запитала здивованим пошептом. — Ти з глузду з’їхав, Беркуте?!

— Так, — почула серйозну відповідь. — Весь день про тебе думаю, Наташко. До біса, не муч мене, га?

— Я?

— А хто? — Єгор увійшов до своєї спальні й практично скинув мене на ліжко. Забрався слідом, нависнувши зверху — великий, сильний та гарячий. Наказав запально:

— Феє, поцілуй!

Що? Це ще що за чудасії?

— Ні! — я хитнула головою, і Єгор обережно опустився на мене.

— Ну, ти ж хочеш, Феє, — м’яко прошепотів у вухо, ніжно торкаючись його губами, і я попливла.

Хочу, так. Ще як хочу!

Сьогодні я лягла спати у футболці та бікіні, але хлопець не поспішав мене роздягати. Спочатку уважно й без сорому всю обмацав — і груди й попу, і тільки тоді скинув мій одяг на підлогу, слідом за своїми боксерами. Притулився тісно пахом, на мить відпускаючи губи.

— Наташко, не можу. Мене одна думка про тебе заводить, а коли знаю, що ти за стінкою — дах зриває!

Я теж часу марно не втрачала. Наче я могла! Погладила міцні плечі, спину та поцілувала в шию.

— Тільки обережно, після тебе тиждень відпочивати треба.

— Без презерватива не можна? Так хочеться.

— Зовсім очманів, Халк? Ні! Досить з нас і минулої ночі!

— А якщо пігулки?

— Для пігулок стосунки потрібні, а ми з тобою сусіди, забув? — Я сумно і приречено зітхнула: — Які не у своєму розумі, інакше б не зробили такої дурниці!

Більше не промовили жодного слова, залишивши місце лише відчуттям та близькості. Якійсь голодної близькості, немов ми місяць не бачилися, і в якій за нас говорили тіла.

І в цій розмові тіл я тонула у відчуттях власного бажання і сильної чоловічої аури Беркута, і пристрасно відповідала.

Після сексу лежали в темряві, думаючи кожен про своє. Йти до себе не стала, розуміла, що Єгор не відпустить — його рука міцно тримала за талію, а мінливе дихання — то рівне, то стихаюче, - говорило про те, що хлопець не спить.

— Спи, Беркуте, ти минулої ночі й не відпочив як слід.

— З тобою заснеш.

— Мені о шостій ранку вставати, і тобі, швидше за все, теж.

— От і спи, Феє! Не думай про мене.

Але легко сказати, важче виконати. Подрімати вийшло, а от щоби заснути…

Я сиділа на Халку, спиною до нього, і повільно рухалася, поверхнево дихаючи, коли він несподівано ввімкнув світильник.

— Навіщо? — до цієї секунди я була не проти того, що Єгор перераховував великими пальцями мої хребці й гладив спину, а тут напружилася.

— Я ж не кріт. Хочу на тебе подивитись.

Оце так, поза для огляду представилася, звичайно, не найвигідніша. Кістки у мене нізвідки не випирали, як у його спортивних подружок, а навіть навпаки — сиділи глибоко під шкірою.

Хоча, дивлячись із чиєї точки зору судити — я не скаржилася.

— А хіба ти мене не бачив?

— З цієї позиції ні.

Довгі руки стиснулися на талії та опустили мене нижче. Пальці прослизнули до лопаток, прибрали волосся на плече й повернулися на сідниці. Стиснулися на округлих стегнах.

— Подивився?

— Так. Ти — гарна жінка, Наташко. Ніжна.

Я не стримала здивований смішок. І, головне, так серйозно сказав. Не те, щоб я не хотіла Єгору сподобатися, але якось це розходилося з озвученою ним раніше думкою про мене, до якої я якось звикла.

— Який прогрес, Беркуте. Спочатку я була не на твій смак, а тепер стала гарною. Обережно, так і до ідеальної недалеко.

Халк промовчав, але світло не вимкнув і руки не розтиснув.

Гаразд, мені не вісімнадцять років, впораюся. Зараз точно не час червоніти.

— Феє, повернися до мене. Я хочу.

Я встала і слухняно повернулася. Перекинувши коліно через стегна Єгора, на мить замружилася від відчуттів, опускаючись на нього. Поклала долоні на груди хлопця, але він одразу взяв їх у свої й відвів назад.

Заплющити очі не вийшло. Так і дивилися одне на одного, поки обоє не задихали частіше.

— Чому ти розійшлася з колишнім? Що ти мала на увазі, коли сказала, що ваші стосунки зайшли в глухий кут?

Ти дивись, запам’ятав. Я завмерла, але Єгор легко підняв мене за стегна і знову опустив на себе, даючи зрозуміти, що не хоче зупинятися.

— Ну, ти знайшов момент спитати!

— Відповідай. Він тебе розлюбив?

Руки звільнилися, і я повернула їх на чоловічі груди. Мені теж подобалося гладити сталеві м’язи Халка і відчувати його під собою. Опустившись нижче, провела долонями по плечах.

— Феє?

— Ні. Справа не в почуттях, інакше все закінчилося б набагато раніше.

— А в чому?

Як би мені не було добре, але я хитнула головою, не бажаючи говорити про себе.

— Єгоре, це особисте. Не думаю, що тобі насправді цікаво.

— Мені насправді цікаво. Розкажи!

Я зітхнула і відповіла не одразу. Таємниці в наших відносинах із Жориком особливо ніякої не було, але для іншої людини з боку все могло здатися незначним і безглуздим.

— Все просто. Я хотіла сім’ю, дітей, а Георгій… він сам вічна дитина для своєї матері. Вона була проти наших відносин із самого початку. По першості Жора мене від неї приховував, потім метався між нами, і в якийсь момент я зламалася. Втомилася сподіватися, що у нас щось вийде.

— А він?

— А він відпустив. Далі я зняла цю квартиру і вирішила, що, якщо зможу жити без Жорика, значить, не повернуся до нього. А якщо ні…

— А якщо ні, Феє?

Я усміхнулася Халку, щоправда, невесело. Нахилилася й коротко поцілувала в губи.

— Я зможу, Єгоре, тепер точно знаю. Тобі, мабуть, це смішно слухати?

— Чому? — здивувався він. — Ні.

— Ну, а ти? Розкажеш причину, через яку розлучився з Аліною? До речі, вона вродлива дівчина. Ви гарно виглядаєте разом.

Єгор уперто мовчав, і я зупинилася. Зняла руки з широких плечей. При погляді на твердо зімкнуті губи хлопця чомусь стало прикро за свою відвертість.

— Значить так, Беркуте, не відповіси — піду! — цілком серйозно попередила. — Я в мовчанку не граю, коли м’яч в одні ворота! Може… може, мені теж цікаво знати!

Єгор мене зупинив. Переплів пальці, спіймавши долоню.

— Не йди, Феє! Нічого мені розповідати, я дурнем був. Сім’ї не хотів, просто подобалося, що дівчина статусна поряд. Худа, довгонога, у журналах миготить, як модель. Начебто престижно. Я ж, ідіот, сам їй зйомки й оплачував.

— Шрам на брові теж із того періоду, коли ти дурнем був? — хмикнула.

Халк неохоче кивнув.

— Аварія. Аліна була за кермом. Тачку хотіла спортивну, ну, я й купив. Вилетіли на швидкості на узбіччя й врізалися в стовп із мого боку. Її врятувала подушка безпеки, а мені пощастило менше, але все ж таки пощастило. Як результат — дві доби непритомності, три переломи та тріщина в хребті, через яку мене на два роки відсторонили від участі в професійних боях. — Єгор помовчав. — Вже минув рік.

— Але ж ви не разом? Чому?

Єгор підняв руку й погладив мої груди, провівши пальцем по напруженому соску.

— Через кілька днів Аліну забрав із лікарні мій друг — теж боксер. Ми з ним із дванадцяти років разом тренувалися в одного тренера, вона його добре знала й попросила відвезти додому. Через травми за договором із промоутером мій контракт переходив до Сергія, я валявся напівтрупом, і він ставав головним претендентом на участь у серйозних боях. А це великі гроші, Феє. Дуже великі. Професійна ліга, тут у кого хочеш мізки поїдуть, от і Алінка постаралася не прогаяти своє, раз уже зі мною не вийшло, а Сергій так вчасно намалювався. Не знаю, як у них все сталося, але ти не помилилася — вона зрадила мені з моїм найкращим другом.

— Як ти дізнався?

— Сергій сам усе розповів. Алінка йому скандал закотила, коли зрозуміла, що нічого не вийде. У нього на той момент дівчина була, вона йому пробачила і змусила зізнатися.

— А ти?

— Я не зміг пробачити нікому.

— Ти, напевно, її любив? Аліну. Якщо купував, що вона хотіла.

Наші рухи сповільнились.

— Я про це не думав, але підпустив близько. Красива дівчина, познайомилися на вечірці, разом пішли до мене. Начебто й подобалася вона мені, але дратувала часто. Для компанії добре, а як затараторить про своє, мозок кипить. Поговорити нема про що. У ліжку зробить, що треба, а потім знову — хочу це, хочу те. І машина у мене не така, і престижного будинку нема. І… — Єгор жорстко куснув край губ, — і заміж її не кличу, зовсім як тебе твій Жорик, а Алінка вже обручку знайшла слушну.

Ми завмерли, я пильно дивилася на хлопця.

— Думаєш, я її кохав? — раптом спитав Єгор.

Я прибрала зі щоки волосся — ну й ніч одкровень! На душі стало якось гірко від усього почутого. І навіщо мені знати?

— Якби кохав, вона б тебе не дратувала, — тихо відповіла. — Але все одно, тільки ти знаєш, напевно, що відчував.

Я не чекала відповіді, і вона не пролунала. Тепер долоні Халка гріли мої сідниці.

— Аліна приходила вчора до клубу, шукала зустрічі. Зрозуміла, що тут вона тобі не суперниця, і вирішила піти іншим шляхом.

— А ти що?

Не хочу знати. Не хочу! Але тоді навіщо питаю?

— А я сказав охороні, що зайнятий. Мені було не до неї. Я шукав одну шкідливу Фею, яка, як крізь землю провалилася, зірвала мені зустріч, і дуже хотів її… ну, скажімо так, покусати. Сильно вона мені подобається!

Що?

О, ні! Ні, ні, ні! Нісенітниця якась!

Я підняла палець і без жартів наставила на хлопця.

— Халк, не смій! Ось навіть надію мені давати не смій, чуєш! Я в твої ігри не граю! Мені байдуже, хто ти там — боксер чи бізнесмен. Відомий чи ні. У мене є серце і воно й без тебе втомилося боліти, зрозумів? Ось зараз… зараз доробимо нашу справу до кінця, і все! — пригрозила. — Розійдемося спальнями! І годі божеволіти, ми з тобою дорослі люди!.. Стій! Ой, перестань!

Але Єгор легко перевернув мене на спину та навис зверху.

— Значить, усе? — глянув у вічі.

— Все!

— А як же обіцянка?

— Яка ще обіцянка?

— Дати мені час довести тобі, що я не дилетант.