Розділ 24

Єгор пішов рано-вранці, так що проводжала гостей і господарювала я сама.

За столом, коли пили чай утрьох, Вовка виглядав розгубленим і весь час вибачався за те, що вчора перебрав і взагалі був сильно не правий. Сказав, що мій хлопець йому сподобався. А Ольга червоніла й ховала очі. Щоб і самій не почервоніти перед невісткою, я відчайдушно вдавала, що не підозрюю про свою нічну поведінку. І тільки коли провела брата з дружиною, схопилася за палаючі щоки.

Взагалі день пройшов дивно — ніби уві сні. Ліжко у Єгора я застелила, але більше до нього в кімнату не заходила — і чому він мене не розбудив? На замок наші спальні не замикалися, і все ж у вітальні знаходилися його цінні речі, і нехай я заплатила за цю житлову площу рієлтору, але опинившись на території сусіда, відчула незручність.

Прибирання допомагало відволіктися, тож засукала рукава і прибралася. Сходила з Амуром до магазину. Раз уже господар в курсі, більше ховатися по закутках не стала — прогулялися з псом невеликим сквером, прокотили незнайомих хлопчаків на санчатах, ще й снігом покидалися.

А ось гінекологу зателефонувати так і не наважилася. Щоразу в останній момент відкладала мобільний убік.

Що я їй скажу? Як поясню? «Розумієте, переспала з першим-ліпшим, та так, що два презервативи порвали»? Хто мені повірить? Та й взагалі, ця жінка до мене п’ять років стригтися ходить, усе «Наталочкою-лапочкою» називає, на всі конференції зачіски тільки в мене робить, контрацептиви теж вона прописала, які я пити кинула, а тут таке. Що вона про мене подумає?

— Машко, привіт! Є хвилинка?

— Привіт, Феєчко! Звісно! Як справи? Ну, що там Вовка, заспокоївся?

Я зробила звук телевізора тихіше й підійшла до вікна.

— Як сказати. У всякому разі, знайомити з Ромкою передумав, зате приїхав до мене в гості й познайомився з боксером.

Подруга ахнула. Про сусіда вона чула.

— Вони хоч не побилися?

— Та куди моєму Вовці проти Єгора тріпихатися! Ти б його бачила! Ні, навпаки, випили й дуже навіть мирно посиділи. Машо, — запитала я після паузи, — ти там одна?

— Ні, — відповіла Малинкіна, і на підтвердження її слів на задньому фоні почувся сміх Дімки й дзвінкий голос Дашки. — Стривай, я зараз вийду! — Подруга щось сказала Гордєєву і грюкнули двері. — Ось тепер одна. Наталю, що сталося? Ти чому така серйозна?

Розповісти подрузі хотілося. З того часу, як мені виповнилося шість, у нас не було одна від одної таємниць. Якщо не Малині, значить, нікому.

— Сталося. Ти пам’ятаєш свою поїздку у відрядження? Ну коли ви з Дімкою виграли тендер і у вас усе трапилось?

— Звичайно, — Машка зі сміхом здивувалася, — це ж було три тижні тому! Такого не забудеш.

— Ну, от і я теж, — я хмикнула і важко зітхнула. — Не забуду.

— Ти про що, Феєчко? У відрядження зібралася?

— Ні, Машо. У мене із сусідом усе сталося. З Халком. Сьогодні вночі й не раз, уявляєш?

Машка ахнула.

— Невже те, про що я подумала?

— Ага!

— Наташко, але ж він бабій і гад! Ну, ти даєш!

Заперечувати не стала.

— Я сама від себе в шоці, ми таке витворяли! Жах, так?

Проте подруга засміялася.

— Нічого подібного! Він тобі одразу сподобався!

— Коли це? — я здивувалася. — Не вигадуй!

— Феєчко, це ти йому можеш заливати, що терпіти не можеш, а я тебе краще за всіх знаю! Так що мене ти не здивувала!

Ох, ми обидві зітхнули.

— Ну, і що тепер робити, Малино? Я ж збиралася сама пожити, забути Жорика, а тут раптом таке.

— Гей, ти там що, ревіти зібралася?

— Ні, звичайно. Просто… якось швидко все. Невже в мене почалося вільне життя? Але я так не хочу, Машко! Я так остаточно в чоловіках розчаруюсь! І в собі.

— А в собі-то чому?

— Бо я була не проти! Розумієш? По-справжньому не проти, і ні про що не шкодую. Ось що мене лякає. Те, що це не на зло колишньому, а ніби всупереч чомусь. Ніби я щось у собі відпустила й не хотіла озиратися.

— Ти пам’ятаєш, що сказала мені, коли я тобі зателефонувала з поїзда?

Я кивнула, хоч подруга й не могла мене бачити.

— Пам’ятаю.

— Ну то ось, Наташко! Я в тобі ніколи не розчаруюсь! Сталося, і не шкодуй! Це ти, і ти чудова, а хто цього не бачить, просто дурень! Все буде добре, чуєш, Феєчко? У тебе є ми! Ми завтра з Дімкою повертаємося до міста — приїжджай до нас, га? Діти будуть раді, — Машка знову розсміялася, — і Гордєєв теж!

Я була щаслива, що в подруги все добре — вона цього заслуговувала, і сама посміхнулася.

— Я вас люблю! Бувай!

Після розмови з Малиною полегшало.

Сталося. Не жалкую. Проїхали. Живемо далі. А що з нами буде завтра, про це знають тільки зірки!