Розділ 16

Наталка

Ні! Не може бути! Я стояла, дивилася на Халка, і не вірила своїм очам. Як він тут опинився? Як він мене знайшов?

-… так ось, Наташо, сама бачиш — справа в нас невідкладна! Я не менше твого здивований, але лише ти можеш допомогти моєму другу! Розумієш, у нього колишня дівчина — справжня гадюка! Змія! Приревнувала його до іншої й підмішала в шампунь якусь погань. Він ним скористався й ось результат! А насправді він не синій, а дуже навіть рожевий!

— Що? Рожевий?

— Так! Як порося! — Денис, якого я давно знала, реготнув: — Жарт! У тому сенсі, що цілком здоровий і адекватний! І, до речі, його звуть Єгор.

— Дуже п-приємно.

Але насправді мені приємно анітрохи не було, а скоріше страшно від того, яким поглядом на мене виблискував Беркут. Хоча синій колір йому дуже личив — не змогла не відзначити.

— Феєчко, допоможи! Єгор — відомий спортсмен і тренер. Саме перебування його в нашому місті — велика удача, а тренуватися в нього — честь. Ні до чого йому виставляти особисте життя в такому світлі. Тобто кольорі, розумієш? Ще журналісти підхоплять, знімки розтиражують, а в нас серйозні плани та змагання. Ми взагалі по життю солідні люди, навіщо давати комусь привід у цьому сумніватися?! — Хлопець засміявся й обійняв Халка за плечі. — Правда, Єгоре? То ти допоможеш, Феєчко? До речі, це тобі квіточки! Особисто від самого Беркута!

Мій рідний салон, мої друзі, і несподівано тут – мій сусід. Синій.

Раптом стало дуже соромно, ось чесно. Якось я навіть і не подумала, влаштовуючи боксеру барвисту капость, що це позначиться на його спортивному житті. Це у нормальних людей ще новорічні вихідні, вони по домівках сидять і салати поїдають, а перукарі та спортсмени вже на посту.

Я навіть глянула на хлопця совісно й приготувалася відкрити рота, щоби сказати: «Пробач»… і ліпше б він у цей момент промовчав.

Так, краще б Халк промовчав! Залишився стояти — злий, синій і неприступний, але мовчки, тоді б я всю глибину своєї провини відчула б. А так не встигла.

Квіти вп’ялися в мої груди, цукерки відлетіли вбік, а слідом плечі здавили сильні руки й відірвали мене від підлоги. Біля обличчя зло блиснули синім вогнем очі.

— Ти! З-зараза! Якщо не відмиєш, що накоїла, я тебе вб’ю! — прошипів-прогарчав боксер.

— Е-е… Я…

— Тільки прийди додому! Відьмо! Я тобі дупу так відлупцюю, що ти мене на все життя запам’ятаєш! Як ти взагалі збиралася після цього додому повернутися?! Я з тебе коржика зроблю!

Дякувати Богу, у салоні перебували адекватні люди й між нами вклинив голову Денис.

— Гей, Беркуте, я не зрозумів, — запитав свого друга-дикуна. — Ти що, знайомий із Наталкою? Що взагалі відбувається?

— Та це ж вона і є, Дене! Моя сусідка! Яка все влаштувала!

— Що?

У кріслі Бубочки сиділа клієнтка — дружина великого чиновника, і вже почала з підозрою озиратися. У сусідній залі теж був поважний народ, який зацікавився тим, що відбувається.

Я не на жарт занепокоїлася, побачивши злякані очі Кості. Як виявилося, репутація важлива не лише для політиків та спортсменів. Для перукарів вона теж не остання справа! Особливо, якщо вони дбають про своє світле майбутнє!

Ах, так! Ну, Халк, зачекай!

У відповідь на погляд, що метав сині блискавки, та погрози розправи, я звузила очі, підняла руки… й обхопила боксера за шию так міцно, ніби ми з ним сто років не бачилися. Приклала його добряче трояндами по потилиці.

— Ой, які квіточки! Дякую, зворушена до глибини душі! Та-ак приємно! Ви завжди такий уважний до дівчат, чи тільки мені пощастило? — голосно й радісно заспівала, щоб усі почули. А от на вухо хлопцю прошипіла без жартів:

— Слухай уважно, Халку! Якщо ще хоч слово бовкнеш чи зганьбиш мене перед клієнтами — я тебе зеленим зроблю, зрозумів?! Довічно! Обдзвоню всі салони в місті, або сама вночі розмалюю! А щодо моєї дупи — краще не заїкайся! Вона недоторканна, й мене повністю влаштовує!

— А якщо промовчу?

— Тоді відмию, обіцяю. Будеш, як новенький! Вдома теж сама все приберу.

— Я зіпсував шторку у ванній.

— Куплю.

— Шампунь?

— Бери мій, він кращий.

— Вечеря?

— Гей! Ти зовсім-то не нахабній!

— З мене продукти. Набридло їсти горіле. Або розбираємося далі — вибирай!

— Ну добре! Я подумаю!

— Сама відчепишся, чи тебе акуратно скинути?

— У, Халк!

— Відьма!

Я відчепилася від боксера, притиснула троянди до грудей і поправила спідницю. Прошипіла тихо, поки ще не встигла відійти.

— Цукерки підійми.

— Та не питання, — погодився Беркут і, нахилившись до стіни, підняв коробку дорогих цукерок. Вручив мені до рук. — На, лопай! — сказав, втім, не відступаючи. — Завжди приємно доставити задоволення дівчині.

Я натягнуто посміхнулася, дивлячись у блакитні очі. На язиці крутилася шпилька, що задоволення-то сумнівне, але вирішила змовчати — як-не-як на роботі. Сьогодні я була на підборах, але хлопець все одно помітно височів наді мною. Про розмах плечей взагалі мовчу — якось не звикла я відчувати поряд таких сильних чоловіків.

Тим часом дружина чиновника вже звисала з крісла Костика, намагаючись ближче розглянути «знаменитість», та й сам Бубочка на всі очі витріщався на Халка — брутальних хлопців Костик любив, а тут такий екземпляр!

Та вже ж, просили фотографію, а отримали оригінал. І, судячи з усього, він перевершив усі очікування. Щоправда, цей факт чомусь не порадував. Напевно, тому, що боксер дивився на мене якось дивно. Ось ніби й сердито, але при цьому з гордовитою цікавістю. Як дивляться на ящірку, що вкусила за палець, якій зопалу відірвали хвоста, а потім задалися питанням: а він прямо на очах відросте? Чи доведеться почекати?

— Я не зрозумів, Єгоре. То ти з Наталкою знайомий, чи що? — Денис виглядав спантеличеним, і зрозуміло чому.

Досі зі світом спортсменів я перетиналася тільки в цій кімнаті, коли вони опинялися в моєму кріслі, щоби зробити стрижку чи укладку. Єгор Беркут був у місті новачком, і його друг про це знав. Хоча й не виключав, що кожна людина в минулому може мати свою історію. А раптом?

На жаль, наша історія малювалася в сьогоденні, і не дуже приваблива.

— Одна Наташа, чи інша — хіба всіх запам’ятаєш? — відповів другові Беркут, наче пісок крізь зуби просипав. — Вибач, Сонце, обізнався, розлютився! — запросто видав версію, потиснувши моє плече. — Просто нерви ні до біса, от і привиділося.

Значить, одна чи інша?.. І чому я не здивована?

— Нічого страшного, — посміхнулася ще ширше, обіцяючи собі все запам’ятати. — Ви ж боксер, — чемно зауважила, знімаючи із себе його руку, — а я чула, що боксерів часто пам’ять підводить. У вас, мабуть, і важкі травми були? З головою? Це одразу видно!

Хоч і синій був Халк, а навіть крізь синяву блідість проступила. Щоб не довести хлопця до біди, а себе до нокауту, я миттю його роздягла, повісила куртку на фігурний  вішак й посадила сусіда у своє робоче крісло. Накинула на плечі накидку.

— Будемо стригтися! — повідомила до його відома. — Денисе, може, тобі поки на каву відволіктися? Я попрошу дівчат зробити, — запропонувала старому клієнту, але хлопець уже прямував до виходу.

— Дякую, Феєчко! Я краще в кафе навпроти зайду. Довго чекати?

— Думаю, за годину впораюся!

— Домовилися!

Стригла Халка мовчки. Ні слова не сказала, терплячи на собі його погляд.

Беркут сидів синій, гордий, лише очима стріляв туди-сюди — косився на мою шию та блузку. Напевно примірявся, змій, куди, в разі чого, міцніше вчепитися.

Як стригти — теж не спитала, багато честі! Але постаралася виконати, як для кращого клієнта, щоби навіть не буркнув у бік мого професіоналізму! Все ж таки розщедрився, квіточки приніс. Красиві. І нехай не для мене, але ж купив.

Дрібниця, а душу зворушило.

Ех, а коли мені Жорик квіти востаннє дарував? Здається, на День народження. Так точно. Він тоді до мене знову з валізою приїхав. Клявся в коханні, руки цілував, і ми прожили спокійно аж три дні. На жаль, на більше терпіння в Крокодилівни забракло.

То невже я зараз стараюся для Халка через якісь там квіти? Чи просто хочу прибрати яскраво-сині кінці з волосся?

А все-таки незвично, що боксер, нехай і тренер, має такі правильні риси обличчя. Ось у Дениса одразу видно, що він боксер — і ніс кривий, й усмішка трохи скошена, а у цього ні. Хіба що на брові помітний шрам, але він його зовсім не псує. І підборіддя в Беркута гарне, дуже мужнє. А коли хлопець чисто поголений, так одразу й виглядає молодшим, не таким грізним — це я ще вдома помітила…

— Готово. Давай-но перейдемо до мийки, змию з тебе цю гидоту.

— А з лиця витреш?

— І з лиця.

— Я пробував, фарба не відтирається.

— Це ти не тим пробував. Є засоби, якими можна прибрати навіть фарбу зі шкіри, хоча те, що на тобі — тонік. З ним легше, тільки не проси мене розповісти чому.

— Чому?

Я зітхнула, наносячи й спінюючи на густому волоссі якісну змивку, і подивилася на Халка зверху.

— Тому, що в нього молекули пігменту більші, тепер зрозуміло?

— Ні.

— Ну й навіщо питав?

… І губи в боксера нічого так, гарної форми, нехай і сердиті. Не був би індиком і грубіяном, був би дуже привабливим хлопцем. Хоча дівчата за ним і так бігають, сама бачила.

Ось бідолаха, вже третю ніч спить один. Коптить курок у духовці, а все через дану мені обіцянку. Цікаво, чи надовго його вистачить? Звісно, з дівчатами він не в буквальному значенні спав, і навіть їх випроваджував, але все одно.

Стоп! А чому це мені цікаво? Та й яке мені діло до Беркута?!

Обличчя сусідові відтирала суворо та рішуче. Впоратися із засобом виявилося непросто, тонік я взяла вибірково-гидкий, боксер від мого ентузіазму вже весь почервонів, але я не здавалася.

— Толстовку знімай, бо забрудню, і краще встань.

— У мене взагалі-то ім’я є — Єгор.

— Справді? То воно тобі не личить. Ой! — злякалася, коли Халк слухняно встав і скинув із себе толстовку, залишившись у джинсах. — А чого в тебе живіт синій? — запитала. — Ти ж голову мив!

Халк і так був червоний, а тут і зовсім зашарівся.

— А на безглузді питання я відповідати відмовляюся! — раптом насупився. — Це моя особиста справа!

Ну й добре. Живіт я відтирати точно не стану, а от шию треба. Щоправда, мене дещо несподівано привабило.

Я вже бачила Єгора Беркута раніше напівроздягненим, але образа та наші перепалки не дали розглянути хлопця як слід. А зараз, при ​​близькому контакті, не втрималася.

Ось завжди у мене так — спочатку зроблю, і тільки потім подумаю, як це виглядає збоку.

— Ого! Невже вони справжні? — запитала боксера, без тіні збентеження розглядаючи його м’язи — на вигляд, ніби сталеві! — Можна помацати?

Частину грудей і сильного плеча хлопця обхоплювало красиве татуювання — хижий птах, що розкрив крила і випустив пазурі. Найімовірніше беркут. На іншій руці передпліччя оперізував гарний, широкий орнамент — якісна робота вправного майстра. Але навіть якби цих татуювань не було — мені все одно було б на що витріщатися.

— Ти завжди така безцеремонна, Феє? — тихо спитав Халк, але обурюватися не став, хоч й здивувався.

— Ні, — так само тихо відповіла, пробуючи пальцем на пружність випуклий і гладкий біцепс. — Тільки з тими, хто мене не збуджує.

— А я, значить, тебе не збуджую?

Я подумала і впевнено хитнула головою:

— Ні краплі! З тобою ж спати, як із Залізним Дроворубом. Задавиш ще! Але, як на дивовижну тваринку, можна й повитріщатись.

— Що? — у світло-синіх очах хлопця знову спалахнув вогонь, а м’язи стали ще твердішими. — Ну ти! — Він обурено гаркнув: — Знайшла тваринку — на себе подивися!

— А чого ти образився? — я прибрала палець, але підняла обличчя. Змочивши ватний диск у засобі для видалення фарби зі шкіри, почала терти боксеру шию. — Я ж тобі теж байдужа. Подумаєш, сказала правду. Краще голову поверни!

Беркут послухався, але зміряв мене зарозумілим поглядом.

— Ще як байдужа! — підтвердив. — Та тут і дивитися нема на що. Вінні Пух ти, а не дівчина! Слухай, а давай я тобі доплачу, ти мені й живіт витреш? А що? Зріст тобі дозволяє.

— Що? — я завмерла. Ось як у мого сусіда просто виходить зіпсувати мені настрій? Та ще й непомітно для інших? Адже щойно спілкувалися нормально. Ну, подумаєш, трохи переборщила з помстою. То він сам напросився! — Що-що ти сказав? — примружила око.

— Мегера! — кинув боксер пошепки. — Шкідлива й капосна коротунко!

— Ах ти…

— Що, знову скажеш хам? Після всього, що наробила?

— А хто першим почав?

Цієї хвилини зі свого кабінету вийшов Ігор Фужерів і попрямував до адміністратора, з кимось розмовляючи телефоном. Побачивши біля мене напівроздягненого представника сімейства «Самець брутальний – дріб – ексклюзивний», Фузик округлив очі, беззвучно свиснув і непомітно для клієнта підняв догори великий палець. Ледве в куток лобом не в’їхав, так задивився.

Я отямилася. Почала відтирати сусідові шию далі.

— Скажи дякую, що я на роботі! — буркнула. Але, звісно, ​​утриматися від коментаря не змогла. — Тепер я розумію, чому твої високі дівчата завжди швидко опиняються в положенні нижче за пояс. Ти просто не впевнений поруч із невисокими, — зауважила. — Дилетант, ось!

Якби я не була зайнята справою, я б із погляду боксера згоріла! А так дозволила йому метати блискавки, нависати зверху та дихати на мене драконом.

— Феєчко, я звільнився. Може тобі допомогти? — Поки ми з Халком «іскрили», Костик випровадив клієнтку й підійшов ближче. Усміхнувся моєму боксеру, натягуючи рукавички. — Сподіваюся, ви не проти? — ввічливо запитав, з ледь вловним кокетством поправляючи довге волосся. — Просто в Наташі незабаром клієнт, а тут такий складний випадок.

Складний випадок стояв прямо перед ним, і в Бубочки від цього випадку текла слина. Він взагалі вважав усіх людей схильними до бісексуальності, і з цією філософією жив, за що не раз отримував від хлопців в обличчя. У такі моменти мені було Костю просто по-людськи шкода.

Але зараз… Він би мені не пробачив «відлучення від тіла».

— Давай! — дозволила я другу, вирішивши, що під моїм наглядом він буде в безпеці.

Беркут, і справді, неабияк пофарбувався, а час підтискав. Мені ще треба було пояснити примхливому клієнту, чому його візит перенесли.

— Фею, а чи не рано ти мною розпоряджаєшся? — буркотливо зауважив Халк.

— А тобі що, шкода, чи що?

Але він мав рацію, і довелося поступитися.

— Хочеш, я ввечері таку піцу приготую, що пальчики оближеш? — підняла на хлопця очі. Перепрошувати я не збиралася, але це не означає, що не жалкувала про свою помсту — з фантазією в мене ніколи проблем не було. — Ну, правда, Халку, ти так постарався, що я сама не впораюся.

— Вона сама не впорається, — підтвердив Костик, — а мені не важко.

— Гаразд, — дозволив боксер. — Але досить називати мене Халком! Мене звуть Єгор, крапка!