Глава 3

– Аліна, я піду подивлюся, чи ще є глінтвейн. Тобі щось принести? – з абсолютної ейфорії, яка огорнула мене щойно я зручно вмостилася на кріслі біля каміна, мене вириває голос Діани.

Ми познайомилися тут, на відпочинку, куди мене раптово відправив мій бос.

Діана — надзвичайно товариська, і, хоча я мріяла провести ці кілька днів у тиші та самоті, вона безцеремонно увірвалася в мій особистий простір і швидко стала моєю тимчасовою партнеркою по лижах.

– За глінтвейном? Його ж офіціант може принести, – піднімаю брову, слідкую за напрямком її погляду — і все розумію.

Вона дивиться не на бар, а на майданчик біля схилу, де серед групи новачків стоїть високий, широкоплечий чоловік у чорному лижному костюмі. Інструктор.

Він демонструє, як правильно тримати палиці, щось пояснює тим, хто вперше вирішив спробувати себе у цьому не найпростішому виді спорту.

Я не бачу його обличчя — тільки широку спину й точні, сильні рухи. Видно, що він майстер своєї справи. Можливо, колишній спортсмен, який завершив кар'єру і тепер заробляє так на життя.

Тримається він на лижах бездоганно — наче народився на цьому схилі. Навіть здалеку відчувається: у ньому є щось... небезпечне й водночас надзвичайно привабливе.

Не дивно, що група дівчат навколо більше роздивляється його, ніж слухає пояснення.

Мені навіть не віриться, що я нарешті у відпустці. Вперше за... скільки? Два роки? Три?

Ще зовсім недавно я виходила з офісу майже останньою.

А тепер — загорнута в теплий плед, серед снігів і запаху хвої, лежу й нарешті дозволяю собі ні про що не думати.

На жаль, справа була не лише в тому, що на мої плечі скинули немислиму кількість завдань — від щоденної рутини до ведення масштабних проєктів, кожен із яких я прагнула виконати бездоганно.

Правда в іншому: я просто не люблю проводити вечори на самоті — у просторій, красивій квартирі, де, попри затишок і стиль, давно немає ні любові, ні навіть звичайного людського тепла.

Одним словом: вечорами мене роз'їдає самотність.

І щоб втекти від цього відчуття, я затримуюсь на роботі. Це завзяття, звісно, належним чином оцінили. Але навіть такій багатофункціональній «машині», як я, потрібно пальне — емоції, мотивація, драйв. А мій бак уже давно майже порожній.

Попри втому, я чітко знала: відпустку дозволити собі не можу. Зараз я курую надто багато проєктів і не маю права залишити їх без контролю.

Особливо важливим для мене був новий проєкт. Одному тільки дияволу відомо, чого мені вартувало переконати Корнієнка взяти його в розробку і довірити керівництво саме мені.

Я самостійно все розрахувала, продумала до найменших деталей — від концепції до реалізації.

Одна лише думка про те, що Сергій Васильович довірив мені реалізацію моєї ж ідеї, приводила мене у справжній екстаз від радості й гордості.

Тому про відпустку не могло бути й мови, навіть коли втома накочувала настільки сильно, що одного разу я ледь не заснула за кермом.

Звісно, я мріяла хоча б про короткий перепочинок. І, на мій подив, Всесвіт ніби змилувався — влаштував мені канікули за персональним замовленням: чисте повітря, краєвиди, від яких перехоплює подих, гарячий глінтвейн і повна ізоляція від офісної метушні.

Хоча я ніколи не скаржилася на втому, завжди вчасно й якісно виконувала всі доручення, бос майже силоміць змусив мене взяти відпустку.

Що було особливо дивним, адже ще кілька місяців тому, перед стартом ключового проєкту, я сама благала хоча б про кілька днів перепочинку — й отримала ввічливе, але тверде: «Не на часі».

А тут раптом — подарунок. Путівка у преміумшале в Карпатах.

Готель ава «Перлина» — один із найдорожчих і найрозкішніших у регіоні.

Сказати, що я була здивована, — нічого не сказати. Я ще ніколи в житті не збирала валізу так швидко.

«Перлина» виявилася не просто готелем. Це був цілий мінісвіт: вишукані ресторани, затишні відкриті тераси, спа-комплекс, фітнес-зал, лижні траси, камінні зали з живою музикою, джакузі просто неба й навіть невеличкий бутик.

Рай серед засніжених гір.

І, як виявилося, це було лише початком. Я тоді ще не знала, що саме тут моє розмірене життя зміниться.