Глава 2

– Перша умова: склад ради директорів залишається незмінним. Кадрові перестановки на керівних посадах – виключно під особистою відповідальністю голови ради. Тобто самого Корнієнка.

– Думаю, з цим питанням ми впораємось. Мене зацікавила інша умова.

– Говори, – коротко кидаю.

– Корнієнко хоче поставити на позицію топменеджера з розвитку артготелів свою протеже, – Влад простягує мені планшет. Я поглядаю на екран.

На фото – кароока брюнетка з серйозним, зосередженим виразом обличчя. Волосся стягнуте в офісний пучок, стримана біла блузка і піджак сірого кольору. Не зовсім мій тип, але зачепитись є за що.

Очі – глибокі, темні, стиглі, як черешні в серпні. А от губи… повні, чітко окреслені, без сліду помади. Скажімо так – рот у неї дуже сексуальний. Цікаво, є ще фото? Хотілося б… роздивитись детальніше.

– Знайомся. Аліна Ткач, двадцять шість років. Виросла в невеличкому місті на Вінниччині. Після школи переїхала до Києва, вступила на економічний факультет. У "Monolit House Group", прийшла одразу після захисту диплома. За три роки піднялась із звичайного асистента до керівника департаменту. Старанна, амбітна, без зв’язків – усе сама.

– Знову відчуваю підставу, – задумливо мовлю, переглядаючи отриману інформацію. Пробивна дівчина з характером і амбіціями, яка вперто йде до мети. Цікаво, але… надто вже красиво, щоб бути правдою.

– Правильно відчуваєш, Тимофію, – підтверджує мої здогадки Влад. – Закінчивши бакалавріат, Ткач скористалась студентською програмою й потрапила на стажування в "Monolit House Group". Сам розумієш – туди пролазять або найупертіші, або вкрай фартові. Або ж — «золоті дітки». Контракт був на рік. Але Ткач протрималась два місяці.

– Чому? – щиро цікавлюсь.

– Її взяли у фінансовий відділ до Олега Береста, – сухо відповідає Влад. – До речі, він її добре запам’ятав. Стверджує, що Ткач неодноразово намагалась "натякнути" йому на... альтернативні способи закріпитись у компанії. Прямо не говорила, але підтекст був очевидний. При цьому особливих ділових здібностей вона не проявила.

– Йому можна довіряти? – уточнюю, відчуваючи легке розчарування.

– Судячи з того, що вона тоді зустрічалась з Ігорем Корнієнком, єдиним сином голови ради, – схиляюся до того, що Берест каже правду.

– Цей синок теж у правлінні?

– Ні. Тільки старший Корнієнко рулить справами. А Ігор… колекціонує спорткари і моделей з Instagram. Аліна затрималась у нього трохи довше за інших. Вони разом навчались. Вірогідно, він і проштовхнув її до тата.

– А тепер і тата красиво обвела. Розумна дівчинка, – підсумовую я, вдивляючись уважніше в правильні, класичні риси її обличчя.

– Знав, що дівчина тобі сподобається, – самовдоволено посміхається «проникливий» Влад. Він і справді вивчив мене краще, ніж будь-хто.

Влад Савенко – єдина людина в Києві, якій я довіряю беззастережно.

– Я обожнюю обламувати кар’єристок, які прокладають собі шлях через ліжко. Запускай попередній етап переговорів, – озвучую рішення, відчуваючи знайомий азарт і трохи нездорове збудження. – Щойно вони проковтнуть наживку – починаємо процедуру злиття.

– Процес нудний і не з швидких, Тиме, – сухо нагадує Влад. – Доведеться часто літати до Вінниці. Не хочеш відпочити, поки я займатимусь паперовою роботою?. Відпочинь, виспись. Ти мені потрібен у формі.

– Відпустка… звучить непогано, – поглянувши на дизайнерський годинник, безуспішно намагаюсь згадати, коли востаннє їв і нормально спав.

– Владе, ти не чув, як там з готелем «Перлина» у Карпатах? У них ще не всі номери заброньовані в цьому сезоні?

– Так, – киває він, і в його очах з’являється знайомий вогник. — Ти, як пріоритетний клієнт, можеш приїхати коли завгодно. Ultra ON-Inclusive, як то кажуть.

– Чудово. Якщо вже відпустка — то хай буде з користю. І для справи. І для тіла.

Обмінявшись із другом багатозначними усмішками, я знову дивлюсь на фото чорнявої Аліни Ткач.