Розділ 22

Ми ще трохи побалакали з Олею, і родичі вляглися. Настав час і мені вкладатися.

Захопивши зі спальні піжаму, я прикрила двері й попрямувала до ванної кімнати, де змила косметику і прийняла душ. Жахнулася тому, якою красунею я сиділа за столом — з тушшю, що потекла, і червоними щоками.

Ну та гаразд, хвилювало інше — де спати?

Я обережно перетнула передпокій і зазирнула до вітальні. Беркут уже встиг роздягнутися й лежав у ліжку, закинувши сильні руки за голову. У кімнаті горів підлоговий світильник, і хлопця було добре видно.

Я зітхнула й почула тихий голос боксера:

— Заходь, Феє. Не на кухні ж тобі ночувати.

Причинивши за собою двері, озирнулася. Свого вигляду в піжамі не соромилася — Халк мене в ній уже бачив. Та й не спокушати я його прийшла, інакше б наділа, гм-м, дещо інше — легке та прозоре. Але коли ти для когось бомба, не варто переживати. Адже так?

— Слухай, а може, я на підлозі ляжу? Або крісла зсунемо? — зважилася запропонувати.

— Яка підлога, Феє? На вулиці мінус двадцять, до того ж у мене лише одна ковдра. А крісла глибокі, спатимеш, як на пагорбі.

Я продовжувала стояти, оцінюючи спальне місце Халка. Ліжко, звичайно, було шикарним, як і все в цій квартирі.

— Феє, ну що за дитячий садок, — нетерпляче дорікнув Беркут. — Тобі ж не сімнадцять років, і ми давно не школярі. Ляжеш собі трохи далі, та й годі. Ну не стану ж я тебе кусати?

— Звичайно, ні! — невпевнено пирхнула й нагадала — швидше собі, ніж сусідові (якась дивна тут обстановка): — Ти ж мене терпіти не можеш!

Єгор промовчав, а я підійшла до ліжка. Відкинувши ковдру, залізла в постіль.

Хм, дивно. Начебто ліжко широке, а коли лягла, сусід опинився якось надто близько. Теплий і… Загалом, коли жінка самотня, вона чоловіка по-особливому відчуває. Але краще цю думку не розвивати!

Я змусила себе здригнутися від холоду і витягнулася. Єгор теж лежав прямо. За хвилину тиші випростав з-під голови руку і вимкнув світло. Тепер ми лежали з ним у темряві.

— Беркуте? — першою порушила я мовчання.

— Що?

— Дякую тобі, — вирішила, що настав час подякувати. — Якщо чесно, я думала, що мені каюк. Знаєш, не дуже приємно бути в сім’ї не найщасливішою. А Вовка, він… Загалом… Схоже, я знову дурниць накоїла.

Єгор помовчав.

— Та нема за що, Феє. Але особисто я так не думаю, хоч брата твого розумію.

— Правда?

— Так, — почула у відповідь. — Ти надто відкрита, а так не можна. Тобі потрібен чоловік.

Я насупилась. Коли вони тільки встигли з братом зіспіватися.

— І ти туди ж? — здивувалася. — Я не розумію, ви що, змовилися? — повернула голову до Халка.

Хоч і темно було, але впевнена, що він навіть бровою не повів.

— Це життя, Наталко. Є різні жінки. Ти – створена для сім’ї.

— Ну, знаєш!

— А що тут образливого? — здивувався хлопець.

Та не знаю я! Але чомусь стало прикро. Може, тому, що визначивши мене, як безвідповідальну (після втрати ключів), ні Вовка, ні Єгор не замислилися, що ж головне в сім’ї для жінки? Навіть якщо вона зовсім не модельної зовнішності.

Я знову відвернулася.

— Наташо?

— Що?

— Хотів ще раз вибачитися, — почула слідом за зітханням. — Не знаю, що на мене сьогодні найшло, але я був не правий, накричавши на тебе, коли ти повернулася. Повір, я не можу згадати випадку, коли б ще ніс подібну дурню. Тож про осла ти все правильно сказала.

— Не проси вибачення, Єгоре. Це ж твої думки. А я, справді, бомба. А ще через мене ти не пішов на зустріч із дівчиною. Лежав би зараз із користю для тіла, а не тут зі мною.

— Та яка ти бомба! — зненацька обурився боксер. Навіть підвівся на подушці. — Ти ж менша за мене втричі! Я дістати тебе хотів! І не з дівчиною в мене була призначена зустріч, а з діловими людьми! Став би інакше я паритися!

Я теж сіла в ліжку. Примружила погляд у темряві.

— Що, Халку, жалієш мене, так? — здогадалася. — Співчуваєш?

— Ні, — підозріло бадьоро заперечив сусід.

— Ще й брешеш! Так і хочеться тебе стукнути!

— А ти спробуй, — не злякався боксер. — Все одно ж промажеш.

Я знову лягла. Спати не хотілося. Думки чомусь наполегливо крутилися навколо Єгора. А точніше — його поведінки за столом.

Я, звичайно, теж перед його колишньою Аліною вчора не делікатничала і демонстративно обмацала хлопця на міцність, але тільки заради конспірації й не під столом, де не було чужих очей. То що ж розв’язало сусідові руки? І чому я сама почервоніла, як школярка, коли Беркут мене, хм, вивчав?

Може тому, що Жорик ніколи б собі такого не дозволив? Чи тому, що мені ця увага… сподобалося?

Який жах! Ні!

Але, навіть, у думках «ні» прозвучало невпевнено та сумно.

Це що таке?! Бракувало тільки закохатися в боксера! А я себе знаю. Якщо вчасно не пригальмувати, то навіть у бабії Халку зможу розгледіти принца, але що ж потім? Прислухатися до звуків за стінкою й ридати в подушку, чому я нікому не потрібна?

Ну вже ні! Скоріше спати!

— Живи вже, — великодушно дозволила.

У тиші спальні було чутно, як із кухні в передпокій прийшов Амур. Покрутившись біля дверей, пес принюхався й розтягнувся біля нашого порога. Зачухався, постукуючи хвостом.

— Феє, ти б лягла ближче, а то звалишся ще. Ковдра не гумова. У мене таке відчуття, що ми лежимо з тобою під натягнутим плащем-наметом.

Гм-м. А боксер має рацію, так зігрітися не вийде. Я подумала й посунулася.

І ще трохи.

Шкода, що не прихопила зі спальні плюшеві шкарпетки, зараз би вони дуже знадобилися — люблю спати з комфортом, а тут з ванної довелося пробігти босоніж.

— І не тремти. Якщо змерзла, давай ноги, погрію.

Я здивовано пирхнула, глянувши на Єгора.

— Ти що, Беркуте! Зовсім ку-ку чи прикидаєшся? — уява відразу намалювала картину, як саме він гріє мені ноги, і щоки спалахнули.

Ні, не прикидається.

— А що тут такого? — своєю чергою здивувався сусід, анітрохи не всовістившись. — Я, може, з гуманних міркувань пропоную! Та ми з тобою білизну в одній машинці перемо й шампунем одним користуємось.

— І що? Де логіка?

— Та скрізь! Я знаю, якого кольору ти носиш білизну, а ти знаєш, якого я. Ти навіть мого пса годуєш і у свої вихідні виводиш гуляти! Думаєш, я не знаю?

Чесно? Була певна, що не знає.

— Е-е…

— А ще готуєш смачно. Та я з почуття подяки пропоную! З братніх, так би мовити, спонукань!

Чого?!

Рука сама знайшла кут подушки, витягла її з-під голови й стукнула нахабу.

— Ну що? Влучила? — тихо поцікавилася, підвівшись на лікті. — За розміром пілотка? Спочатку я була товстою, потім безглуздою, а тепер, отже, ще одним братиком обзавелася?

Нахаба крекнув і тихо засміявся.

— Прямий нокаут, сусідко!

— Сміється він ще, — я сердито пробурчала на це й зітхнула: — Знайшов час. Спи давай!

Але спати не хотілося.

— Феє, візьми мою подушку, вона м’якша. Ні, ну правда, — наполіг боксер, підсовуючи мені спальну приналежність.

— Гаразд, давай! — Я взяла чужу подушку й поклала під голову. Теж хмикнула, не втримавши смішок.

— Знаєш, Беркуте, ось якби мені хтось сьогодні вранці сказав, що я лежатиму з тобою в одному ліжку й обмінюватимусь подушками — нізащо б не повірила!

— Ха! Та я теж!

Ми ще кілька хвилин полежали в тиші.

Напруженій тиші.

Здається, пролети комар, почули б. Який вже тут сон, коли чуєш дихання сусіда і воно дивно відгукується внизу живота. І вже ні краплі не холодно, а дуже навіть гаряче — хм, у деяких місцях.

— Ну як, Наташо, тобі зручно? — почувся хрипкий шепіт.

— Так, — зізналася. — Ліжко в тебе гарне. Краще за моє.

— Ну, так і я ніби… кхм!

— Що ти?

— Я й сам наче хлопець нічого, кажу, — раптом не став скромничати Єгор. — І спати люблю з комфортом.

Я насупилася.

— Не зрозуміла, Беркуте. Це ти мені зараз типу запропонувати щось хочеш?

— Я? — натурально здивувався боксер. — Ні!

— Ось і спи! — я повернулася до хлопця спиною і знову образилася.

Знати б ще на що!

— Або хочу… — задумливо простягнув Халк у стелю.

Та-а-ак. А ось це щойно що було?

Довелося озирнутися і з усмішкою зауважити:

— Мені? Бомбі?!

Єгор теж повернув голову.

— Наташ, ну не починай. Я ж вибачився. Сказав же, позлити хотів!

— А зараз, значить, не хочеш?

— Ні, — тихо, але твердо відповів хлопець. — Зараз не хочу.

Я знову повернулася й лягла на спину.

— Чому? — задала споконвічно жіноче питання. А ось нехай мучиться, спробує пояснити!

— Наташо, та звідки я знаю! — рикнув Халк, але дуже винувато. — Не хочу і все! Я тебе хочу. Дуже!

— Що?! — очі полізли на лоба, серце завмерло, а вихори в животі спалахнули вогнем.

Ні, ну я, може, теж дещо хочу — саму крапельку! — але ж не можна про це говорити ось так відкрито! По-перше, це непристойно, а по-друге, у нас навіть нормального побачення жодного разу не було!

— А чого ти дивуєшся? — знизав плечима сусід. — Ти ж поруч лежиш і пахнеш приємно.

Він серйозно, чи що?

— А якби інша поряд лежала? — не втрималася я від запитання. — Теж хотів?

— А чого б тут лежала та, яку б я не хотів? — резонно заперечив Халк.

М-та. Facepalm. Аргумент такий вагомий, що й заперечити нічого.

— Беркуте, від твого аргументу хочеться застрелитися! У мене вже був сьогодні один претендент на увагу. Так той хоч одружитися готовий, а тобі навіть і запропонувати нічого!

— Ось тільки його ти, Феє, не хочеш, — не залишився в боргу хлопець. — Тому і втекла сюди, а зовсім не від братових слів.

— А тебе я, значить, хочу? — не втрималася від шпильки.

І знову Халк промовчав.

Ні, ну що за звичка в чоловіків, коли треба сказати щось важливе — узяти та пірнути під воду!

Я знову відвернулася на бік, прилаштувала попу зручніше й поклала під щоку долоню.

Ось і нехай сидить на дні – водолаз!

— Наташо?

— Облізеш!

— Феє, ну хоч посунься! Разом тепліше!

Ой, можна подумати, такі гобліни мерзнуть. Казки-то нехай не вигадує! Було б холодно, футболку надів, а так лежить — суцільна спокуса для самотньої дівчини!

— Ні! Ось поки на коліна не встанеш і не скажеш, що я — перша красуня Всесвіту та найідеальніша дівчина, нічого тобі не обломиться!

Ну, про красуню — це я, звісно, ​​сильно загнула. Та що там! Брякнула так, що самій кумедно стало. Варто було уявити Халка на колінах, з дурним виразом обличчя і з серцями в очах… Загалом, лежала я, лежала, а потім розсміялася. Ні, ну що за ніч така!

Хоч би Вовку з Олею не розбудити! Родичі сьогодні дуже втомилися і, швидше за все, сплять без задніх ніг, але все одно вранці буде незручно.

Халк гаряче дихав уже зовсім поряд і, повертаючись, я ненароком зачепила його стегном.

— Єгоре? — покликала пошепки.

— Що? — дихання одразу торкнулося щоки.

Ні, ну як він близько! Тепло сильного тіла так і обпалює! І дихає шумно, збудливо — паразит! Я ж не залізна!

— Слухай, якщо серйозно… Розумієш, я не можу так легко. У мене п’ять років крім Жорика нікого не було. Я знаю, є секс без зобов’язань і, щиро кажучи, ти привабливий чоловік…

— Ох, Феє!

Варто було долоні хлопця торкнутися скроні та забратися у волосся… Господи, як між ніг стало волого й тяжко! І губи розкрилися, а горло пересохло. Ще трохи й простогнала б від дотику, так солодко він обпік.

Добре, що темно, обличчя не видно.

— Але що ми з тобою будемо робити завтра, коли прокинемося, Єгоре? Знову сваритися?

— Можна!

— Точно?

Халк знайшов мене й потягнув під себе, нависаючи зверху.

— Звісно, ​​моя смачненька! М-м…

Оце так поцілунок! Голодний і водночас глибокий. По-справжньому варварський! Ледь не проковтнув!

— Стій! — я спробувала вдихнути, але де там! Серце билося, як божевільне, і здіймалися груди. — Ще не пізно передумати! — жалісливо пискнула. — Адже не пізно?

Єгор відірвався від моїх губ і засміявся в шию. Такий не відпустить! Жадібно провів по ній язиком — від ключиці прямо до вуха — одночасно з грою і жагою, тут складно помилитися. Я затремтіла, не розуміючи своєї бурхливої ​​реакції на цей чоловічий дотик, але абсолютно точно приймаючи — пізно.

— Іди до мене, балакухо! Боже, Наташко! — застогнав Беркут через хвилину, коли ми виринули на поверхню після нового поцілунку, жадібно мнучи мої сідниці. — Я думав, мені здається. Не може такого бути, я ж не пацан. Але коли ти вчора мене гладила, я мало не кінчив! Так хотілося, щоби твоя рука опинилась у моїх штанах.

— Фу, безсоромник, мовчи! А-а-а… Обережно, ти мене задавиш! — сусід стягнув із мене піжаму і відкинув на підлогу. — Не чіпай бюстгальтер!

— Не можу! Мені твої груди вже уві сні сняться!

— Не рви, збоченець! Дай сама розстебну!

Тим часом Халк зняв із мене піжамні штани й потягнув зі стегон білизну, не цілуючи, а скоріше зминаючи ротом груди й, їй богу, при цьому задоволено рикаючи.

Ну що за чоловік такий! Цілком дикий! Ще й безсоромний, навіть дозволу не спитав!

А може, до біса дозвіл? Нащо він нам?

У мені й самій через край билося бажання, та такої сили, що весь світ відступив у тінь. Я видихнула ім’я сусіда й потяглася до боксерів.

— Зараз, Феє! — схаменувся Халк і, перекотившись на бік, стягнув їх із себе. — Зараз, люба!

Нахилившись до тумбочки, він стукнув дверцятами, мабуть, дістаючи презервативи. Я почула шелест фольги й… Єгор повернувся. Вже?

Накривши собою зверху, не став зволікати, розкинув мої ноги й, не соромлячись, погладив низ живота, припадаючи губами до грудей і привчаючи до своїх пальців.

Потім, усе потім! Я нетерпляче стиснула руками широкі плечі, даючи зрозуміти, що не можу чекати.

— Треба, Наташко, повір! Ще трохи! Тобі сподобається, обіцяю!

Але я все одно задихнулася:

— Беркуте, це що там у тебе?.. О-о, ві-ін?!

— Ну так, — нахабно притиснувся до мене Халк, посміхаючись у скроню. — А чого ти дивуєшся, Феє? Я тобі не твій колишній.

— А звідки ти знаєш, який Жо…

Йосип голий! Іскри спалахнули перед очима і вибухнули зорями! Ось це та-а-а-а-а-а-к….

Схоже, я викрикнула вголос, вигнувшись дугою і вп’явшись пальцями в спину боксера, але стримати емоції не вийшло.

Упершись лобом у подушку, Єгор тримав мене за сідниці й насував на себе. Дуже жадібно спрямовував, виписуючи язиком за вухом гарячі вісімки.

— Боже, Наташко, яка ти м’яка! І ніжна. Точно відьма!

— А-а-а…

— Тихіше, моя солодка! Брата розбудиш.

Брата? Якого брата? Підступаюче задоволення обіцяло бути швидким, сильним і пронизати наскрізь. Я не могла ні про що думати, я стогнала, як кішка. Ніколи зі мною подібного не було.

Ми обоє змокли, притиснулися одне до одного і… кінчили.

Капець, до чого ж класно!

Тільки віддихавшись, зрозуміла, що тримаюся за Халка, як мавпа за пальму. І те, що я відчувала під руками, мені подобалося. Міцні м’язи спини, аромат теплої шкіри та сталеві сідниці. Губи, які раптом перестали мене цілувати.

— Феє?

— Що? Вже можна спати? — без жартів запитала.

— Дурненька. Здається, у нас презерватив порвався.

— Що? — новина долинула, як із паралельного Всесвіту. — Як це?

— Сам не розумію. Почекай.