Розділ 21

Раптово у квартиру подзвонили.

Секунда, і я почула, як Єгор пішов відчиняти двері. Ще кілька секунд дивилася перед собою в стіну, втираючи носа… А потім мене немов блискавкою вгору підкинуло, варто було почути звуки підозріло знайомого голосу…

О, ні… Ні, ні, ні!

Я підскочила до дверей і притиснула вухо до щілини. Тільки не це!

-… дивно, адреса та сама. Олю, ми під’їзди не переплутали?

— Ні, Володю, усе правильно. Я теж чула саме цю.

— Вибачте, ми схоже помилилися. Напевно, не так запам’ятали.

— Буває. А кого ви шукаєте?

— Та сестру молодшу — Наталку. Вона десь тут живе — нещодавно в’їхала. А ви випадково не знайомі із сусідами? Може, вони знають?

— Зачекайте. Феякіну, чи що? — здогадався запитати мій боксер, який осел, і я мало не завила.

Придушу, Халк! Мовчи, будь ласка!

Який там!

— Ната-ашо! — голосно покликав сусід і не полінувався постукати в мої двері. — Тут до тебе прийшли! Та ви заходьте, не мерзніть! — запросив гостей у дім тоном господаря. — Амуре, місце! — наказав вівчарці. — Тут вона, ви все правильно запам’ятали. Зараз вийде!

Серце пропустило удар. Та що ж це за день такий! Мало мені сорому на сьогодні, так зараз впаду в очах брата ще нижче, коли зловить на брехні. Він же мені потім це п’ять років згадуватиме!

Але робити нічого, я порахувала до трьох, промокнула очі чистою серветкою, прочинила двері й висунула ніс у передпокій. Зітхнувши, обережно виповзла з кімнати й зупинилася збоку боксера, закусивши губу.

— Привіт, — тільки й змогла сказати.

У передпокої стояв Вовчик з Ольгою — парочка «нерозлучників», й обоє розгублено дивилися на всі очі… Ні, не на мене. На Беркута. І я їх розуміла. Хлопець сьогодні мав вигляд —  просто зашибісь!

Невисокий Вовка хотів було щось сказати, але, опинившись за крок від Єгора, підняв голову і роззявив рота.

— А ось і Наталка, — повідомив сусід. — Ну що, вона?

— Т-так, — кивнув Вовка і стягнув шапку. — Молодша моя. Булочка. А-а ви, перепрошую, хто?

— Єгор! — Халк діловито простяг руку, і навіть під піджаком біцепс туго натягнувся. — Я живу з Наталкою в одній квартирі.

— Ясно. Володимир!

Боже мій, горло перехопило наче сухою стрічкою. Зараз Беркут весь мій обман розкриє, і я буду вже не нещасною, а жалюгідною невдахою!

Ольга отямилася першою. Подивилася на мене з винною усмішкою.

— Наташо, вибач! Я намагалася Володю зупинити, але він коли вип’є, нікого не слухає! Уперся рогом — їдемо до Наташки, і все! Буду просити вибачення! Я йому пояснювала, що пізно й незручно, а йому хоч кілок на голову! Моя сестра, каже, поки не пробачить — спати не ляжу!

Вовка важко зітхнув, але сперечатися з дружиною не став. Тільки кивнув поважно:

— Все так і було!

Розглянувши моє почервоніле обличчя, брата раптом прорвало — я й не очікувала, що він у мене такий чутливий. І, схоже, справді перебрав зі спиртним — в самого очі були мокрими. Ступив до Беркута, ляснув себе долонею в груди:

— Слухай, друже, не тримай образи! Це я Наташку до сліз довів! Розумієш, я ж не знав про тебе! Як дурень, покликав друга в гості — хотів з нею познайомити. Ромка нормальний мужик, а Наташка одна. Думав, встигнути треба, поки її Жорик стоматолог знову не з’явився й мозок не запудрив! Ми з дружиною всього на тиждень приїхали! Ну так я Ромку привів, а Наташка сидить, наче жердину проковтнула. Ось тільки коли я її до стіни притиснув, тоді тільки зізналася, що живе не одна. І втекла!

Вовка раптом стягнув із себе курточку, кинув під ноги й відійшов. Струснув руками, розставляючи їх у сторони. Витягнувши вперед шию, підняв обличчя.

— А хочеш, дай мені в морду! — із жаром запропонував застиглому мов статуя Халку. — Я заслужив! Ну!

Ой, що зараз буде!

Ольга з побоюванням зиркнула на Єгора і спробувала відсунути чоловіка від боксера подалі.

— Краще, Вово, не треба.

— Не лізь у чоловічу розмову, жінко! Ми самі розберемося!

Я злякано здригнулася. Господи, та ж Вовка добряче п’яний! І якщо не вщент, то близько до цього!

— Це вони з татом додали, — розгублено підтвердила мої здогади Оля. — На коня, коли Рому проводжали.

Я вмить прийшла до тями, забувши про всі образи.

— Беркуте, — прошипіла, схопивши сусіда за лікоть, — тільки спробуй! Не слухай його!

Вовка ж, ніби збожеволів, і далі наривався.

-… я ж думав, що ти альфонс якийсь! Або матусин синочок! Думав, за рахунок Наташки живеш! Вона в мене дівчина добра, її обкрутити — раз плюнути! Ну і прийшов би до нас у сім’ю познайомитися, якщо справжній мужик! Сів за стіл! А то що ж ми, виходить, пикою не вийшли? Так, чи що?

— Єгоре, не смій!

— Зрозумів, Феє.

Я не знаю, про що думав Беркут, дивлячись на весь цей цирк, що звалився йому на голову, але, судячи з того, як щільно був стиснутий його рот і серйозним погляд — захватом від того, що відбувається, не горів. А якщо ще врахувати, що ми за хвилину до приходу Вовки й самі посварилися…

Загалом, я готова була знову розплакатися. Що я наробила! Після такого вихід лише один — з’їхати з квартири! Аби не слухати докори сусіда й не горіти від сорому. Тільки куди?

— Єгоре, будь ласка, я все поясню!

На обличчі Халка раптом з’явилася тонка усмішка. Простягнувши руку, він легко спіймав Вовку за комір і припечатав носом до своїх грудей — той тільки крякнув здивовано. А Єгор сказав нам з Ольгою привітно:

— Дівчатка, а йдіть ви на кухню! Наташо, зроби гостям чайку гарячого. Ну й на стіл придумай щось, усе ж таки рідня прийшла.

— А ти?

— А ми з Володею зараз усвідомимо одну важливу річ, щоби ніколи до неї більше не повертатися, й одразу ж до вас приєднаємось!

Я розкрила рота, не знаючи, що робити. Чи рятувати Вовку, а чи послухатися — так впевнено це прозвучало.

Але ж він не серйозно? Про що їм говорити наодинці?

— Давай, мила, ворушись! — рикнув Беркут і, засранець, цьомкнув мене в почервонілий кінчик носа. Розвернувши убік кухні, легко підштовхнув долонею нижче спини. — А то прямо тут приголублю! Я голодний, як вовк! Півдня тебе шукав!

Я допомогла Ользі роздягнутися й потягла невістку на кухню. Усадила за стіл. Почала накривати пізню вечерю на автопілоті, навряд чи віддаючи звіт своїм діям. Кожну секунду очікуючи на викриття.

— Наташо, а ким Єгор працює? — обережно поцікавилася Ольга, прислухаючись до голосів у передпокої. Там говорив Халк — тихо, а брат підтакував.

— Т-тренером із боксу, а що?

— Я так і зрозуміла, що він хлопець серйозний, — задоволено кивнула невістка, — одразу видно. От скажи мені, — засмутилася раптом, — чому старші брати думають, що мають право вчити сестер, як їм жити? Може, хоч твій Єгор Володі пояснить правила! Ох, Наталочко, — занепокоїлась вона, — як думаєш, у нього вийде зробити це культурно?

— Олю, якщо з голови брата впаде хоч одна волосина…

Я Халка вб’ю! І за дотик до моєї дупи теж!

Але чоловіки увійшли спокійно. На мій подив брат дивився на Беркута майже закохано і просто світився. Окрім двох кухонних табуреток, на які ми посадили гостей, у квартирі було лише одне комп’ютерне крісло — його Єгор і приніс третім стільцем.

Не довго думаючи, Беркут зняв піджак, розлив коньяк по чарках і запропонував усім випити за знайомство. Посівши в крісло, він, ніби так і треба, притягнув мене до себе на коліна і став налягати на їжу, вміло вивідуючи в брата всі таємниці нашої сім’ї та особистого життя її членів.

Сам багато не пив, а ось для моєї рідні дорогий коньяк не жалів.

Я сиділа, як на голках, і мовчала — і куди тільки вся бравада поділася? Язик онімів (сьогодні стегна сусіда відчувалися особливо твердими й гарячими, як і його дихання, що час від часу торкалося шиї), а ось сам Єгор нічого — на відміну від вчорашнього вечора, коли до нас заявилася Аліна, він по-власному обіймав мене за талію й поглядав на груди, вводячи в ступор своїм ароматом та жаром широкої долоні, яка просто обпалювала. Ця нахабна долоня тільки й знала, що сповзала з живота на стегно, і я мусила її підіймати.

Під столом, ясна річ, не видно, але коли блискавка на спідниці раптом виявилася розстебнутою, а безсоромні пальці погладили шкіру, я схаменулась і вже зібралася нахабі відповісти, але відволікла Ольга.

Ми якраз пили чай, коли голова Вовки зісковзнула з кулака, яким він її з останніх сил підтримував, і брат майже клюнув носом у чашку.

— Наташо, уже пізно, а Вовка перебрав, чи можна ми у вас переночуємо? — спитала невістка, з тривогою дивлячись на чоловіка. Вона й сама мала вигляд втомлений. — Незручно, але боюсь, до батьків я його не довезу.

— З-звичайно. Правда ж, Єгоре? — але на Беркута я не дивилася.

— Я не проти, залишайтесь.

— Дякую. Наташо, покажи, куди нам?

Я злізла з колін боксера й непомітно застебнула спідницю. Мов сновида, почовгала у свою спальню — ну, не до сусіда ж гостей вести! Завела родичів у кімнату та показала куди приземлитися.

— Ой, як у вас затишно! — захопилася Ольга. Вовка тут же, мугикнувши, почав роздягатися.

— Ходімо, лихо моє, спершу у ванну! — скомандувала Ольга й потягла чоловіка на плечі.

Ох, сподіваюся, у них так не завжди.

— Та ні, звичайно, — прочитала мої думки невістка. — Відпустка, от і розслабився. Вова не буйний, головне спати вчасно вкласти. Проспиться, потім пів року працює як заведений.