Розділ 17

А ввечері ми знову посварилися — і все через дрібниці!

Коли я приїхала до квартири після роботи й поставила свій Матіз поруч із позашляховиком сусіда, Беркут був уже вдома. Повернувся він, схоже, незадовго до мене і збирався гуляти з Амуром. Зіткнувшись у передпокої ніс до носа, ми з боксером мовчки протиснулися один біля одного, і я зачинила за ним двері. Роздягнулася, зайшла у ванну, щоби помити руки, й ахнула…

Оце я наробила! Навіть гордість за себе на мить узяла! Добре, що вчасно схаменулась…

Точніше, сусід накоїв! Акуратніше, чи що, вимитися не міг? Навіть якщо й дуже злився, то все одно міг вгамувати своє синє торнадо і відплатити мені особисто. Мій улюблений рушник навіщо ж у тоніку бруднити?

Але засмучуватися не стала. Приймати рішення завжди краще на ситий шлунок, тому спочатку заплющила на неподобство очі, потім зачинила двері, і, пам’ятаючи про дану сусіду обіцянку, вирушила на кухню готувати піцу — тим більше, що й сама зголодніла.

Побачивши на стільці порожній пакет з-під продуктів, зазирнула в холодильник і спохмурніла — ну й фігні боксер накупив! І що я з цього спец-набору холостяка маю приготувати — копчену солянку?.. А де риба, м’ясо, сир? Ну, хоч молоко-то де?!

Єгору б із моїм татом не завадило разочок супермаркетом пройтися — ось уже кого мама виховала так, що тепер краще за неї в продуктах розбирається!

Загалом, засучила я на кофті вище рукава і взялася за піцу. А заразом і супчик склепала нашвидкуруч, майже з тих же інгредієнтів: філе курки, шматочки твердого помідора, цибуля, морква, картопля та сир. Притрусила все зеленню та тертим жовтком. А оскільки готувала на двох, то хоч і швидко, а вийшло смачно та густенько. Аромат, що треба!

Після вечері мені ще належало півночі вбити на прибирання ванної кімнати, так що витрачати час на приготування чогось серйозного та ще й після робочого дня, не хотілося.

Ось завтра, у свій законний вихідний, можливо, і заморочусь якоюсь паельєю з креветками (я просто мліла і фанатіла від кулінарних сайтів!), якщо буду в настрої. А якщо ні, то…

Я зітхнула. Ох, усе одно доведеться Халку щось приготувати, я ж слово дала.

Поки готувала вечерю і розмірковувала — чекати на сусіда чи не чекати? Починати самій лопати? Ми ж із ним, начебто, і не пара зовсім, а так — за випадкових обставин живемо разом, — він повернувся. Зайшов у квартиру й за дві хвилини роздягнувся. Та так роздягнувся, що з’явився на кухню в одних домашніх штанах (які ледве на стегнах трималися!), і босоніж, сяючи разючим торсом!

Не зрозуміла.

Ні, я, звісно, ​​не ханжа. Не охоронець суворих правил і не адепт моралі, але все ж дівчина культурна, а ми з Беркутом не одна сім’я й навіть не приятелі на пляжі. За вікном зима взагалі-то! То навіщо ж мене, самотню й нікому не потрібну Феєчку, скульптурною мускулатурою бентежити? Щоб я, якщо не піцою, то слиною подавилася? Так, чи що?

Поки я перебувала в ступорі, Єгор увійшов, вимив руки та сів за стіл. Пограв красиво відмитими біцухами, влаштовуючись зручніше.

— М-м, смачно пахне, — зауважив, опустивши перед собою руки. Подивився на мене запитливо своїми темно-блакитними очима — мовляв, ну і де смаколики?

Ще б ложкою по столу постукав. Годувальник-видобувач!

Я стояла біля тарілки з випічкою й насторожилася.

— Сподіваюся, ти не чекаєш, Беркуте, що я зображатиму із себе офіціантку? — обережно запитала, сподіваючись, що мені здалося. — Обслуговувати тебе я не підписувалася.

— Ну, якщо тобі так важко, то не питання, — хлопець знизав плечима. — Можу й сам узяти.

Не здалося.

— Тобто, я тут після роботи стирчу на кухні, готую вечерю, а ти мені ще й послугу робиш?

— Феє, не роздмухуй. Ну правда, дуже їсти хочеться.

Червона стрілка вперлася в значення «Вогненебезпечно», затремтіла на поділці «Межа терпіння»… але відступила.

Гаразд, я змовчала, проте губу закусила. Так і бути — обслужу, але вперше та востаннє! І лише тому, що з помстою переборщила!

Я дістала дві тарілки та розлила суп. Розрізала й розклала піцу. Поставила все перед боксером на стіл, відчуваючи, що очі виблискують.

— Дякую, — усміхнувся мені Єгор, але тут же, схаменувшись, глянув похмуро: — Тільки не чекай, Мегеро, що я тобі швидко все пробачу! Я ще подумаю!

Що?!

— Та дуже треба! І без твого вибачення проживу! І взагалі…

Поки я вимовляла одне речення, боксер уже встиг вм’яти три ложки супу і відкусити третину від шматка з піцою. Запрацював посилено щелепами.

Але мене-то не відпустило!

— Слухай, у тебе що, дефіцит з одягом? Може, бракує футболок? Чи сорочок?

— Тобто? — запитав Халк, орудуючи ложкою. Весь цей час він спостерігав за мною.

— Тебе нічого зараз не бентежить?

Він навіть не здивувався, але подивився по сторонах.

— Ні, а що?

Я серйозно хмикнула. Ну не можна ж не розуміти очевидного!

— Ти взагалі-то роздягнений, Беркуте! А це не дуже пристойно.

— І? — підняв брову сусід. — Продовжуй…

— Ти тут не один, — пояснила стриманіше, коли вже до нього не доходить. — Я теж хочу спокійно повечеряти.

— А, ти про це… — ні краплі не здивувався моїй претензії боксер. — Так я у себе вдома, Феє. Як хочу, так і ходжу. Ти не можеш бути проти, тут усе законно. — Він раптом відкинув плечі на спинку стільця і ​​посміхнувся: — Чи я тебе приваблюю, і ти нервуєшся?

Я несподівано для себе почервоніла.

— Причому тут це? — поважно, але не дуже переконливо смикнула плечима. — Просто… Поки ми живемо разом, ми можемо поважати одне одного? Я ж не ходжу перед тобою топлес, хоч я теж у себе вдома.

Халк раптово перестав їсти, а я зрозуміла, що бовтнула зайвого. Чорт!

Намагаючись не втратити обличчя, з серйозною міною сіла за стіл, присунула до себе тарілку і взяла ложку…

— Не зрозумів. Точніше, я не впевнений, що зрозумів тебе правильно. Феє, якщо ти щось хочеш, то скажи прямо, без натяків.

У мене щелепа відвисла. А слідом за нею впала в тарілку й ложка.

Ідіот!

Хоча, може, він якраз нормальний, а це я така зіпсована? І моя самотність?

Відчуваючи, що щоки палають, я піднялася зі стільця, зняла з себе кофту й запустила нею в боксера. Той легко ухилився, і кофта пролетіла повз, але не суть! Головне, що я залишилася стояти перед ним горда, у білому топі з низьким вирізом та тоненькими бретельками. А те, що без бюстгальтера — так це ж дрібниця, правда?

Та навіщо людям взагалі пристойності! Вигадають ще!

Як хочу вдома, так і ходжу! А сусід… Та нафіг він мені такий самовпевнений здався!

Беркут спочатку спробував знову жувати, але потім передумав. Натужно ковтнувши, повільно підвівся з-за столу й пішов у свою кімнату, а повернувся вже у футболці. Піднявши з підлоги мою кофту, підійшов упритул і впхнув її мені в руки.

— Ну й характер у тебе, Феє! Драконячий! І кому ти тільки така дістанешся? А от готуєш смачно. Давай уже вечеряти, а то…

Але ось що «а то» — не домовив, а я й не чекала відповіді. Мовчки натягла кофту й пішла ставити чайник.

Напевно, нікому не дістануся.

Коли засинала глибокої ночі, відмивши ванну та відчистивши стіни — все думала: що між нами не так? Що відбувається? Чому мій сусід так мене дратує? І чому я себе накручую? А я ж себе накручую, як ніколи раніше не робила. Так у чому ж причина?