Розділ 27

Єгор

«Чому? Хто нам указ, Наташко? Я не хочу нічого закінчувати.

— А що ти хочеш?»

Так, що ж я хочу? Чого я насправді хочу?

Питання досить пряме, і поки воно стосувалось мене особисто, я завжди відповідав на нього гранично чесно.

Хочу досягти мети, яку поставив собі ще хлопчаком — стати великим чемпіоном. Ця мета, вже багато років цілком усвідомлена й конкретна, вела до себе, як маяк.

Я боксер, хороший боксер, і хочу довести це передусім собі та батькові, через настанову якого закінчив університет за спеціальністю «Фінансовий менеджмент» і тільки потім повністю віддав себе спорту. Я повинен стати першим у професійній лізі. Спортсменом, який увійде в історію і пов’яже з цим життя. І одного разу це станеться.

Аварія забрала в мене два роки, але не забрала бажання й не збила з наміченого шляху. Минув рік відколи травма позбавила мене можливості брати участь у боях на рингу, але я вже повністю відновився і не збирався зупинятися на досягнутому, загартовуючи тіло жорсткими тренуваннями та дисципліною.

Батько як у воду дивився, коли ганяв нас із братами в три шиї, виховуючи в сопляках характер і змушуючи вчитися. Коли промоутер засумнівався, чи варто мати зі мною справу й запропонував за пристойні відступні розірвати контракт — я погодився. Гордість не дозволила просити за себе, але від мрії не відмовився.

Ні, я не збирався йти зі спорту, як і віддавати свою долю в чиїсь руки. На ці гроші, все обміркувавши, сам купив ліцензію промоутера і заснував фірму. Запросив співзасновників.

Минуло зовсім небагато часу, і виявилося, що я цілком здатний вести не лише свої справи, а й представляти інтереси хлопців, які довірили мені свою професійну кар’єру. Так, поки ми ще були на початку шляху, але я збирався впевнено дійти до кінця з результатом, за який не буде соромно. Ось чого я хотів.

Але питання Феї було зовсім про інше. Про нас. Про те, наскільки далеко сягала межа мого бажання «не хочу закінчувати»?

Я це зрозумів, і нехай моя відповідь не задовольнила ні її, ні мене, відповів чесно.

Мені було її мало. Ось що я відчував. І чорт його знає, чому! Я ніколи не був сильний щодо самокопання і самоаналізу, щоб узяти й запросто відповісти.

Про особисте життя раніше не думав. Ні тоді, коли був з Алінкою, ні тим більше після. Усе йшло своєю чергою. Реабілітація та тренування за кордоном. Потім це місто. У ньому — один із найпрестижніших боксерських клубів країни та орендована квартира, як проміжний етап, перш ніж у Єгора Беркута з’явиться ім’я, пояс чемпіона та свій будинок, з яким він опиниться один на один.

Останні півроку тренування йшли на виснаження, але я не скаржився. Енергія в мені била через край і вимагала виходу. Щоби скинути напругу у всіх сенсах, не було потреби далеко ходити. Зацікавлені дівчата завжди крутилися поруч, і мене цілком влаштовували короткі зустрічі. Їх в цілому теж. З тими, кого не влаштовувало, я просто не зв’язувався — для душі часу не було.

Якби одна з них запитала мене, чого я хочу, я б відповів — виспатися і знову стати на ринг. Але Фея не була однією з багатьох, ось у чому річ.

Фея для мене почалася з норовливого характеру, зелених очей та усмішки.

Неймовірно, але вона примудрялася усміхатися навіть тоді, коли ми сварилися — глузливо і з викликом, щоразу втираючи мені ніс. Не поступаючись і не програючи навіть у дрібницях тому, хто в усьому звик перемагати. Я був ладен її придушити… і сам розсміятися у відповідь. Відлупити по м’якому заду і…

А далі думки відводили в непристойне продовження й не закінчувалися, малюючи в уяві дивні сцени покарання сусідки за участю наших оголених тіл.

Фея злила мене, виводила із себе… й не відпускала. Плутала думки, заповнюючи собою ті самі бажання, які завжди знаходили вихід, а зараз нерозтраченою енергією вирували під шкірою, реагуючи на її близькість.

Вона не хотіла бачити в домі інших дівчат, і я погодився з нею. Але тільки тому, що також більше не хотів інших.

Коли з’явилася Аліна, я ніби поринув у минуле — в той останній день, коли ми ще були разом, і я не міг уявити з чим зіткнуся. Красива дівчина, вона привертала погляди, малювалася на моєму тлі й намагалася, щоби я був задоволений. Клялася в коханні.

Зрада боляче вдарила по душі, я нічого не забув, і коли вона з’явилася на порозі квартири — зі сльозами в очах і щирим «Пробач», усе накотило знову. Секс у новій машині, аварія… та розмова з Сергієм.

Його щастя, що в той момент я не був здатен дати йому в морду, інакше б убив. Не за Алінку, її вчинок мене не здивував. А за ті роки й ту довіру, коли вважав Сергія Кожуха своїм найкращим другом і вірив йому, як собі.

Я досі не впевнений, що в ту хвилину зізнання він не вирішив мене добити. Завжди другий, він нарешті став першим, і ми обидва це зрозуміли.

З ним мені ще належала розмова — я собі в цьому поклявся. Вражена гордість і образа змусили тіло швидше справлятися з травмами й наливатися силою. Я працював над собою, як проклятий, і знав, що зовсім скоро, уже через рік, зустрінуся з колишнім другом на рингу віч-на-віч. І двох переможців у цьому бою не буде.

А от зустрічі з колишньою дівчиною не чекав, і не хотів.

Аліна попросила води, і я впустив її до квартири. Дав п’ять хвилин, щоби дівчина сказала, що хоче й пішла. Але опинившись із нею наодинці, почувши від неї слова каяття та запевнення, що почуття ще живі, і вона хоче все повернути, ледь не випустив емоції назовні. Спогади захлеснули так, що стало нічим дихати.

Захотілося простягнути руку і просто стиснути її шию, щоби заткнулася.

Я не знаю, чи любив її — жалю, що не боровся за неї, не відчував. Але вона була першою, кого я по-справжньому підпустив до душі і все ще пам’ятав цю близькість.

Сусідка виявилася справжнім порятунком. Увірвалася на територію двох колишніх — рум’яна з морозу, великоока, усміхнена Фея, і легко розсікла нитки, що натяглися до дзвону. Я навіть не очікував, що вона так швидко здогадається. Але зелені очі знайшли мої й відгукнулися розумінням. А далі… Далі я про все забув, й Алінка повернулась у минуле.

То що ж я хочу?

Коли Наташка опинилася в мене на руках і обняла — я заспокоївся. Більше не чув слів колишньої і не бачив сліз, коли посадив Аліну в таксі, відірвавши від себе її руки. Тіло вже прийняло тепло ніжних пальців Феї, відреагувало на слова й не хотіло торкатися іншої. Мені вартувало великих зусиль, повернувшись додому, схаменутися й зупинити себе.

М’яка, чуйна й така ж ненаситна, як я. Відьма, одним словом! Ніколи я не милувався Алінкою так, як цією невисокою, пухкенькою дівчиною зі сміливим характером і формами, від яких перехоплювало подих. Я збрехав і їй, і собі. Вона безперечно була на мій смак, у всіх місцях і в усіх сенсах. Спостерігаючи за нею, я відчував себе голодним котом, який відкрив полювання на золоту рибку й більше не бажав задовольнятися перекусами.

Фея для мене почалася, але не закінчувалася. Усе вже сталося, коли, побачивши Наталку на кухні, я знову захотів притягти її до себе на коліна й залізти під спідницю. Заспокоїтися, залишивши день із його проблемами позаду. Та просто поговорити! Чому ні? Хіба це багато, якщо з нашої близькості нам двом добре? А Феї добре зі мною, я давно не пацан, щоб не зрозуміти очевидного.

Так якого біса задаватися питаннями? Звідки я знаю, навіщо купив квіти? Чому Наташка крутиться в думках тоді, коли я повинен думати про роботу та тренування? Про проблеми своїх спортсменів, поставлені завдання і про те, як їх вирішувати?

І адже вона не чекає від мене нічого, ось у чому справа. Їй байдуже, Беркут я чи Зяблик. Боксер чи бухгалтер. Знають мене дві людини чи двадцять дві. Зі мною все несерйозно, і цим усе сказано. Справжні стосунки їй подавай. Принца, який п’ять років вміло замилював очі, вішав локшину на вуха, і навіть після п’яти років вона віритиме, що він її любив. Ліки собі вигадала — пригоду із сусідом на вертляву дупу!

Чорт! Наївна Фея, але язик не повернеться її образити, інакше сказав би все, що думаю про її слимака Жорика. Зі своїми дівчатами я принаймні був чесним і не приховував: повітряні замки — це не зі мною. Їздити вухами я не майстер. А ось про все інше можна й домовитися, але виключно, якщо є вільний вечір та взаємний інтерес.

У нас із Феєю він теж був — інтерес, інакше б не трапилося все за взаємною згодою, і так, що ледве зупинилися. Опинившись в одному ліжку, я думати ні про що не міг, тільки про неї. Стільки днів уявляти близькість із Наташкою й раптом відчути її поряд — гарячу та живу, зрозуміти, що вона хоче того ж — не дивно, що дах зірвало в обох! Я вмовляв себе бути стриманішим, але голоду не накажеш. Після двох спільних ночей я тільки сильніше її хотів і не збирався це приховувати.

То навіщо ставити запитання та шукати відповіді, якщо просто тягне? Якщо хочеться повернутися додому, і щоб удома вона — легка, чуттєва Фея з гострим язичком, який здатний не лише злити, і не лише говорити… а й дарувати ласку.

Не знаю, наскільки нас вистачить, не знаю, що буде завтра, я тільки знаю, що нічого не хочу закінчувати. Що зараз Фея моя!

Сьогодні вранці в гаражі мені знову захотілося дати їй по дупці, повернути додому й закрити на замок, поки не зрозуміє, що є я. Що з'явись біля неї інший мужик… мені це дуже не сподобається! Хай він хоч із тросом, хоч без. Твою ж матір! Невже все треба озвучувати та пояснювати?!

Так, схоже, нам треба охолонути, тоді все буде ясно. Можливо, Наташка права, і нас відпустить.

Наташка… Варто про неї подумати й знову перед очима сусідка — м’яка та ніжна в моїх руках. Мені подобалося бути з нею, подобалося брати її та віддаватися самому. Говорити, слухати, навіть сперечатися! Було в цьому щось справжнє.

День у спортивному клубі пройшов у повній віддачі роботі. Відпрацьовували з Денисом та ще парою хлопців темп бою по-максимуму. За три тижні швидкість у Склярова зросла, але все ще не дотягувала до відмінної й поступалася моїй. Треба нарощувати, скоро перший бій, і Денис має бути у своїй найкращій формі. Моє завдання зробити все від мене залежне, щоби він її досяг.

В обід відволікла розмова з Артуром Алієвим — мій другий спортсмен ніяк не міг закрити питання за старим контрактом і вилетіти нарешті до міста. Юридична фірма, до якої ми звернулися, спромоглася розв'язувати проблему лише частково — знайшлися зобов’язання, про які Артур не знав. За всім виходило, що питання вимагало моєї особистої зустрічі з колишнім промоутером, домовленостей та поступок, на які я йти не збирався, але вихід необхідно було знайти.

У другій половині дня відпрацьовували переміщення рингом та бій із тінню. Я не щадив ні Дениса, ні себе — сьогодні промацували межу. Поставлені цілі були надто високими, а суперники серйозними, щоби хоч на секунду забути про роботу над собою і звання чемпіона.

Я відпустив друга додому, а сам ще годину плавав у басейні, дозволяючи нарешті напруженим м’язам відпочити. Вийшовши з басейну, увійшов у хамам, розташований тут же, поруч із сауною, і зачинив двері.

У напівтемному приміщенні, наповненому парою, хтось був. Не дивлячись по сторонах, я кинув рушник на лаву й сів, відкинувши голову на стіну. Закрив очі, глибоко вдихнувши в легені вологе, гаряче повітря турецької лазні.

Щойно тіло розслабилося і вирівнялося дихання, у думки відразу повернулася Наталка. Її губи на моїх, голос, і серйозні слова про те, щоби я навіть думати не смів давати їй надію.

Я не думав, я її розумів, а от себе ні. Хіба я не був із нею чесний? Вона мені подобалася, і я про це сказав.

Та й зараз би повторив.

— Привіт, Єгоре. Хороше було тренування. Як шкода, що ти не тренуєш дівчат. Я б у тебе багато чого повчилася. Хлопці в клубі від тебе фанатіють, і я в тому числі! Відмінна техніка, Денису пощастило!

Я розплющив очі й повернув голову, коротко глянувши на темноволосу дівчину, яка присіла поряд.

— Привіт, Владо, — привітався й нічого не відповів. Навіщо? Жінками в спортивному значенні я не займався, і вона це знала. А дивитись на свою роботу нікому не забороняв.

— Послухай, Єгоре, — невпевнено почала дівчина, — некрасиво у нас вийшло розійтися. Я все чекала, коли ти підійдеш, і я зможу пояснити, чому тієї ночі не дочекалася й пішла… Чому не з’ясувала, куди тебе відвезли. Але я розгубилася, Єгоре! Спочатку зіткнулася у квартирі з твоєю колишньою, потім раптовий приїзд швидкої допомоги і якийсь небезпечний вірус… А в мене змагання скоро, я до них півроку готуюся, розумієш?

Щодо останнього — дуже навіть.

— Владо, не пояснюй, це зайве, — неохоче зауважив. — Все нормально, просто забудь.

— Я не знаю, як можна назвати нормальним те, що ти живеш в одній квартирі з колишньою дівчиною та приводиш до дому іншу. Тобі не здається, що це дивна ситуація?

Мені вже давно в цьому житті нічого не здавалося дивним.

— Пропонуєш мені обговорити це з тобою?

Влада знизала голими плечима й опустила голову, поглянула з-під вій із запрошенням.

— Ну, якщо ти хочеш, ми можемо поговорити.

Я не хотів — її точно.

— Не хочу, вибач. Наталя не моя колишня дівчина, вона просто квартирна сусідка. Так сталося, що в той момент ми з нею не ладнали, але зараз усе інакше.

— Я тобі не вірю. Вона точно тебе приревнувала. Будь обережний, Єгоре, такі жінки найнебезпечніші…

Чорт! Ось чому я вважав за краще не продовжувати стосунки довше однієї ночі. Ось чому Алінка мене дратувала, влаштовуючи істерики та натякаючи на шлюб.

Влада того разу попросила підвезти її додому, і я погодився. Я в свою чергу запропонував їй по дорозі заїхати на пару годин до мене з умовою, що наступного дня ми про це забудемо, - і на цей раз погодилася вона. Так яке мені до біса діло, у що вона вірить і її діагноз?

— Послухай, дівчинко, — я підвівся з кам’яної полиці й стягнув слідом рушник. Постарався сказати спокійно, перш ніж піти. — Мені байдуже, у що ти віриш. Не лізь не у свою справу, краще готуйся до змагань. Продовження не буде, якщо ти не зрозуміла.

Коли повернувся додому, то сусідка вже спала. Побачивши її зачинені двері, я розвернувся й пішов до себе. Зачинився у вітальні, щоби не повторити вчорашню спробу увірватися до неї в спальню та взяти своє.

Уперта Фея!

Закинувши руки за голову, я ліг і втупився у стелю. Ліжко ще пахло Наташкою — чимось легким, квітковим та жіночим, вчорашнім теплом, до якого хотілося повернутися. У відповідь на цей запах бажання одразу ж підняло голову й жаром розтеклося по тілу, викликавши в пам’яті картини нашої близькості — те, з яким задоволенням я брав її, а вона відповідала.

Роздратовано схопивши подушку, я запустив її в стіну, що розділяла нас.

— Сподіваюся, поки я тут горю – ти там мерзнеш, Відьмо!