Розділ 30

Три тижні потому…

Нудота не минула і мучила вже кілька днів. І не сказати, щоби вона сильно допікала, але щось зі мною було не так. Щось відбувалося з організмом, через що сьогодні в мене вперше в житті запаморочилося в голові й почастішав пульс. І критичні дні вчасно не настали. Звичайно, збої в особистому жіночому календарику траплялися й раніше, але ніколи так надовго ці дні не затримувалися.

Я сиділа у ванній кімнаті на унітазі із закритою кришкою і, не кліпаючи, дивилася на третій за рахунком тест на вагітність. Щойно я спеціально збігала до аптеки, і на додачу до тесту, який купила вчора ввечері, придбала ще два, високоточних… І зараз усі три тести показували дві смужки. Дві!

Я опустила руки й подивилася в стіну. Спантеличено моргнула.

Ні, не може бути. Не може! Як це? Адже в нас із Халком тільки в першу ніч усе рвалося й не складалося, а потім ми були обережними… здається. Я була впевнена в тому, що…

У чому я була впевнена? Що якщо нас випадково накрило спільне бажання, але не було кохання, то ми захищені від наслідків? Чи не занадто необачно скидати природу з розрахунку? Халк чоловік на сто відсотків, сам це знає й недарма завжди захищається. Як же зі мною його угородило так проколотися?

Господи, так невже я і справді… вагітна?!

Я встала й накрила гарячі щоки руками. Повернулася до дзеркала й ахнула, побачивши в ньому своє відображення — незвично розгублене і бліде обличчя ще молодої дівчини, без грама косметики. Перелякані зелені очі, сповнені занепокоєння, а в них — раптовий спалах вогника надії. Немов промінчик від падаючої зірки, яку я несподівано помітила в нічному небі.

Простояла так кілька хвилин, а потім… розревілася. І не зрозуміло, чи то від страху, а чи то від щастя.

Цей день був найдивнішим і найтихішим у моєму житті. Я провела його наодинці зі своїми думками, катаючись у компанії Амура околицями міста на позашляховику Єгора.

Чомусь, увійшовши до підземного паркінгу, мені раптом уперше захотілося скористатися порадою хлопця та сісти за кермо надійної «Тойоти», бо вірна «Деу»-шка здалася надто крихкою й беззахисною перед льодом великого, зимового мегаполіса.

Наступного ранку…

А наступного ранку нічого не змінилося. Звичайні люди навколо, звичайний робочий день в улюбленому салоні «Бомонд», і так само позіхає біля сусіднього крісла Костик, не виспавшись після вечірки. І так само звично миготить у робочих залах активний і діловитий Фузик, у якого все повинно бути тільки в ступені «розкішно».

Навіть клієнти всі суцільно знайомі та рідні. І я проводжаю свою клієнтку Анну, обговорюю з нею нашу наступну зустріч, мило їй посміхаючись. Тому що людина хороша, тому що вона задоволена моєю роботою й тому, що інакше я занурюся в себе. Продовжую жінці щось відповідати, розуміючи, що насправді думки й страхи нікуди не поділися й мене не відпустили.

Минула ніч, а я все ще не могла повірити, що новина про вагітність — не сон. Що тести з аптеки не помилка й не чийсь розіграш, який застав мене раптово.

Ну й де моя твердість характеру? Де впевненість у тому, що станься наслідки близькості з Єгором, я сама все вирішу й за все відповім? Що впораюся з проблемою?

Що моїм дітям обов’язково потрібен ідеальний батько, і ніяк інакше? Що я точно знаю, як мені жити?

Ой, чи знаю?!

Одна тільки думка про те, що треба із собою щось зробити, наводила жах.

Зрештою, я сама собі господиня, і можу просто з’їхати з квартири до батьків. Можу тихо зібрати речі, Беркут і не дізнається. А можливо, навіть зрадіє, коли побачить, що залишився один — щоправда, він останнім часом жодного разу про претензії на житло не заїкнувся, і про рієлторів більше не згадував. Ось, з’їду й буду ростити дитину самостійно — чи я перша? Он, Машка Малинкіна двох виростила, і нічого. Слава богу Дімку знайшла!

Правда, Машка від Кирила, справжнього батька дітей, нічого не приховувала, це він сміттям під ногами виявився. Ну, не можу я повірити, що і Єгор такий, нехай навіть ми з ним і не зустрічалися до пуття. Він швидше розсердиться, якщо дізнається про дитину через деякий час, і дуже сильно.

Хоча, як він дізнається? Єгор повністю живе у великому світі спорту і швидких задоволень. Такий долетить до висот і не озирнеться. Хто для нього Наталя Феякіна? Через рік-другий і не згадає, що була в нього колись така сусідка. Що він обзивав її Відьмою, а іноді Мегерою. Їв вечері, які вона для нього готувала, і на знак подяки залишив їй ключі від своєї машини.

Добре, припустимо, я приховаю від Беркута новину, і наші дороги розійдуться. Але що я скажу синові чи доньці, коли він або вона підросте? Почну складати казки про мандрівника-дослідника, який зник у нетрях Антарктиди? Позбавлю права знати, хто його чи її справжній батько? Хіба це буде чесно?!

Ні, не чесно, а значить я мушу все розповісти Єгору. Вирішено! Ми з ним дорослі люди й зможемо знайти вихід. Зможемо обов’язково! Тому що, позбутися дитини я не зможу. Не зможу!

Я так довго її хотіла…

Я розпрощалася з Анною й покликала Оксану — нашу адміністраторку, щоби зробити запис у робочому журналі. Моя наступна клієнтка встигла вранці через застуду скасувати візит, й Оксана вказала поверх плеча в бік вестибюля — наша з Костиком VIP-зала знаходилася окремо від основної разом із кабінетом боса.

— Феєчко, тут до тебе дівчина дуже хоче попасти. Уже годину, як чекає, поки звільнишся. Я сказала, що це можливо, але тільки якщо майстер погодиться. То ти візьмеш? У неї фарбування, а з прейскурантом я її ознайомила!

— Добре, постараюся у вільне віконце вкластися! — я кивнула й почула стукіт підборів.

Оце так. Несподівано.

Цю дівчину я знала — бачила одного разу. Та не де-небудь, а в себе вдома.

Аліна увійшла в зал — висока, холодна брюнетка, і зарозуміло озирнулася. Знявши шубу, вручила її Оксані й, коли адміністраторка пішла, перевела на мене важкий погляд.

— Ну, привіт, — сказала так, немов вона вартовий закону, який нарешті наздогнав злочинця, — дуже вагомо і впевнено. — Бачу, не очікувала?

Здивування приховати не вдалося, але це не означало, що я настільки розгубилася, щоби проковтнути язик.

— Ні, — не стала брехати. — Якими шляхами й чому до мене? – задала питання.

Я вийшла з-за крісла і схрестила руки на грудях, своєю чергою розглядаючи гостю — поки що спокійно.

— А чому ні? — відповіла та. — Правда, довелося постаратися, щоб простежити за тобою й декого розпитати. Виявляється, про тебе мало хто чув.

— Ну і як, розпитала?

Аліна тонко посміхнулася, а я напружилася. Цікаво, ця моделька хоч розуміє, що я на своїй території, і в разі чого проковтну її з кістками та не подавлюся? За час моєї роботи в салоні «Бомонд» яких тільки людей не доводилося зустрічати. Я давно навчилася розпізнавати недругів.

Ось і мій друг Костик це розумів, тому не поспішав втручатися, хоча вухо нагострив і повернув голову.

— Звичайно! Я все думала, звідки ти така взялася? Може, ти дочка якогось воротили, якщо вже так спритно пригребла Єгора до рук.

Я підвела брови, ледь повіривши, що не ослухалася.

— Зачекай… Пригребла?

— Ой, от тільки не треба зі мною вдавати із себе святу, — хмикнула на це Аліна, кидаючи сумочку на скляний столик. — Я в курсі, як це непросто. Давай хоч одна від одної не будемо приховувати, хто є хто!

Я теж не бачила сенсу це приховувати, тому чесно зізналася:

— Ну, хто є ти, я бачу.

— А ти? — брюнетка обвела кімнату пихатим поглядом. — Перукар? Серйозно?.. Не уявляєш, як довго я сміялася, коли цю новину дізналася! — вона, і справді, істерично реготнула. — Усе одразу стало на свої місця!

Що й куди в неї там встало, я не зрозуміла й розуміти не збиралася. Як і допомагати їй вичавлювати із себе жовч. Нехай сама старається, якщо вже прийшла, а я постою, послухаю.

— Феєчка… Яке безглузде прізвисько! Тільки ідіот міг таке придумати! Ну то що, Феєчко, Єгор на кишенькові витрати не дає? Змушена працювати? Ай-яй-яй! З яких це пір Беркут став скнарою? Не пригадую, щоби він на мені економив. Ну, давай, розкажи, за кого він тебе тримає? Сама не здогадуєшся?

Я знизала плечима.

— Ні, просвіти.

Костик обурено відкрив рота, не розуміючи, чому я мовчу. Зібрався було щось сказати, але я його зупинила. Утім, шепотіти на вухо другові не стала.

— Бубочка, видихни, це колишня Єгора. Заздрить моєму щастю, от і прийшла. Ніхто її, на відміну від мене, не любить. І не пам’ятає! Прикро їй, розумієш? Зараз ще ревіти почне.

До цього моменту Аліна намагалася тримати обличчя, але тут греблю прорвало. Нічого вона із себе не представляла — яскрава марниця, пустушка, яка паразитує на інших людях, і вона це розуміла — ось у чому була справа.

— Та хто тебе любить?! Ти! Не сміши! Краще розкажи своєму другові, як Єгор тебе цінує! Думаєш, ніхто не знає? Приводить у твоїй присутності дівчат додому, спить із ними, поки ти ревеш за стінкою! Я все знаю!

От не люблю я такі розмови. Раптом стало шкода — не себе, Беркута. Усе-таки хлопці дурні. Спочатку ведуться ось на таких модельок у зміїній шкурі, а потім дивуються, чому їх зраджують?

Я посміхнулася, хоча в жар кинуло. Складно залишитися спокійною, коли кидають подібне в обличчя.

Схоже, завдяки цій Алінці, тепер у спортивному клубі Халка всі чули про наші дивні стосунки. І начебто мені має бути байдуже, а стало неприємно. Я б ніколи так не змогла — жити з колишнім в одній квартирі, поки він спить за стінкою з іншою. І вже точно від такого б не ревіла.

— Так, розважаємося з Пташкою, збоченці ми, - відказала рівно. – Тебе це яким боком стосується?

Аліна глянула на Костика, той розчервонівся, розгубився і злився — усе одночасно.

Я попросила друга на хвилинку нас залишити, і він вийшов.

Аліна правильно зрозуміла, що другої можливості підловити мене з розмовою в неї не вийде, я вже була близька до того, щоби вигнати її під три чорти, і вона наважилася, напустивши на себе серйозний вигляд:

— Я буду з тобою чесною, Наталю: мені потрібен Єгор, і я його поверну. Я хочу з тобою домовитися по-хорошому, — дівчина підчепила зі столика свою сумочку і простягнула мені. — Тут гроші за те, що ти його кинеш першою, однаково ви разом довго не будете – я постараюся. Має вистачити.

— Скільки? — ні, правда, раптом стало цікаво, у скільки вона оцінила Беркута. Чи радше мою жадібність?

Вона зам’ялася, закусила нижню губу, але відповіла.

— Сім тисяч євро й розписка, само собою.

Ого! Яка небувала щедрість!

Я зітхнула і, не стримавшись, хрюкнула від сміху. Оце так поворот! Боже мій, хіба могла я уявити ще місяць тому, що в моєму житті буде місце ось таким авантюрам?

Ні, я не готова продати свого боксера навіть за сімдесят тисяч євро!

Відсміявшись, змахнула сльозинку з повіки.

— А що ти придумала на випадок, якщо я Єгору все розповім? Буквально все про нашу зустріч і твою пропозицію. М?

Дівиця підібгала підборіддя.

— Він не повірить. Я зможу зробити так, що він повірить мені, а не тобі! — блиснула чорнильними очима. — Ось побачиш, тільки відчепись від нього!

— Та хто тобі таку дурницю сказав?! — я натурально здивувалася. Все ж таки я теж дівчинка й могла багато чого зобразити. — Напевно, і розписку сама склала, так? – здогадалася. - На кухні з подружкою? Ну, давай її сюди, моделька, разом із грошима. Так і бути, розпишуся! — я простягнула руку. — Зателефоную Єгору, разом із ним посміємося. Йому сподобається, що я в нього така хазяйновита та заощадлива. Споримо, ти йому багато за що заборгувала?

Аліна відсмикнула сумку і притиснула її до грудей. Блиснула злим поглядом. Теж мені — акула-авантюристка. Але я ще не все сказала.

— А щодо роботи — так вона мені подобається! Це щастя, коли в людини є улюблена справа. Буду я в Беркута питати, як мені жити! А подарунками він балує. Само собою, а як же! Єгор дуже щедрий чоловік, — я підморгнула дівчині. — Ми-то з тобою це точно знаємо! Ось машину подарував, ти її напевно помітила. А якщо ні, то вийди, подивися — перша біля ґанку преміальна «Тойота»-позашляховик. Я брати не хотіла, упиралася, але з Єгором хіба посперечаєшся? Став на коліна і каже «Бери, Натуся!» Довелося подарунок прийняти. Гей!… Ти куди?!

Але красуня розвернулася, підбори застукали, і я залишилася одна.

Оце так, поговорили.

З холу озвався Костик:

— Наташо, не переживай! Я це стерво зараз так проведу, що їй мало не здасться! — І помітив з огидою (вже Костик-то в людях розбирався): — Фу, яка бридка!