Розділ 26

Я не втрималася від сміху.

— Перестань, Беркуте, це несерйозно. Ти вже все довів, повір!

— А ще ти сказала, що якщо я, безсоромний Халк, буду й далі так тебе пестити, то ти ніколи й нікуди не підеш із мого ліжка. І я тебе за язик не тягнув.

Я від душі здивувалася.

— Це я таке сказала? Та ні, я не могла! — не повірила.

Єгор тихо розсміявся.

— Могла і сказала вчора вранці. Я ніколи не брешу, Феє, ти ще в цьому переконаєшся. Це не в моїх правилах.

— Я була не в собі, ти ж розумієш. Це все несерйозно й завтра має скінчитися!

— Чому? Хто нам указ, Наташко? Я не хочу нічого закінчувати.

А ось тут вже я стала серйозною. Краще так, аніж прислухатися до власних бажань.

Я дозволила хлопцеві поцілувати мої груди й запитала:

— А що ти хочеш?

Єгор замислився та хижо посміхнувся.

— Не знаю. Але поки що мені тебе мало, я так відчуваю. Дуже мало, хіба ти не бачиш?

Те, що я бачила, було кульмінацією бажань, що спалахнули, завдяки потуранням своєму внутрішньому «я», і тільки. Випадковим задоволенням двох дорослих людей, яке потрібно обов’язково припинити.

— А хочеш знати, що я відчуваю? — поставила зустрічне питання.

— Ну, розкажи, Феє.

— Гаразд, слухай, — я погладила волосся Єгора, коротке й жорстке на потилиці й не прибрала пальці. Постаралася відповісти чесно: — Я відчуваю, що у твоїх правилах задовольнятиме свої бажання, і інтерес до сусідки обов’язково скоро закінчиться. Що, якщо я не одумаюся, ти пройдешся по мені навіть не катком, а плугом, і не помітиш цього. Що мені, на відміну від тебе, доводити собі нема чого й нічого доброго з нашої пригоди не вийде. Нічого не змінилось. З мого життя зник Жорик, але я іншою не стала. І ти не став. То що ж ми забулись одне з одним? Пару спільних ночей?

— Чорт! Ну й завернула ти, Наташ. Загнала під плінтус.

— Зате чесно, Єгоре. Ти чудовий коханець і хороший хлопець. Я такої близькості, як з тобою, ще не знала. Але «Я не хочу» — це не ті слова, які для мене щось означають. І секс без зобов’язань не для мене. Не тому, що я особлива, а тому що… ну, заради чого все? Заради короткої пригоди?.. Я не засуджую такі стосунки, мені з тобою добре, але в цьому почутті некомфортно. Так, ми зайшли з Жориком у глухий кут, але поки були разом, я вірила, що в нас усе по-справжньому. Що він любив мене. Можна сваритися, ображатися, злитися, але кохана людина не дратує — це моя відповідь на твоє запитання. Ти — мої ліки, Єгоре. Я тут, бо хочу одужати та жити далі. І чесно буде сказати, що я краще буду сама, ніж дозволю тобі зі мною награтися. Сподіваюся, я все ясно пояснила й мені не доведеться завтра вішати на двері спальні замок та табличку «Халкам вхід заборонено»?

Боксер дуже серйозно дивився на мене й мовчав. Я жартівливо боднула його стегном.

— Ну ж, відімри, Пташко! — лагідно попросила. — А то я подумаю, що ти образився.

— Феє, невже я тобі анітрохи не подобаюсь?

Я посміхнулася і поцілувала Беркута в ніс, а потім обвила руками.

— Дурнику! Ти мені дуже подобаєшся! Дуже! Так подобаєшся, що я вчора наговорила тобі зайвого й сама нічого не пам’ятаю! Ти офігенний, Халк! І, здається, я готова довести це прямо зараз! М? — грайливо вкусила хлопця за вухо. — То ми закінчимо те, що почали? Можеш першим сходити в душ.

Я здригнулася від насолоди, коли Єгор знову увійшов у мене. Повільно і глибоко поцілував, не поспішаючи відриватися.

— Я тебе розумію, Феє, — несподівано сказав.

— От і добре.

— І знаєш, що я з цього приводу думаю?

— Що?

— Що моїй мамі ти точно сподобалася б.

Я засміялася й несильно стукнула хлопця в плече кулачком.

Кажу ж, неможливий чоловік! І такий м-м-м…

Нам вдалося поспати лише кілька годин. Вранці продзвенів будильник, я підхопилася й помчала збиратися на роботу. Вже надягаючи чобітки, зіткнулася в передпокої із сусідом — Єгор встиг прогулятися з Амуром і повернувся. У модній куртці-пуховику та теплому спортивному костюмі він узяв зібрану сумку й почекав мене, щоби разом вийти з квартири. І ліфт притримав, пропустивши перед собою в кабіну.

У ліфті встали поряд, дивлячись на двері. Разом спустились у гараж.

Його великий позашляховик та мій маленький «Матіз» чекали нас на нашому п’ятачку пліч-о-пліч і виглядали мальовничо. Зовсім, як ми з боксером.

Я розкрила сумочку, дістаючи ключі від «Деу». Поруч озвалася звуком розблокування наворочена «Тойота». Двері самі відчинилися назустріч господареві.

— Наташо, давай я тебе відвезу, — зупинив мене за лікоть Єгор. — Питання двадцяти хвилин.

— Навіщо? — я здивувалася. — Я ж на машині.

— Та хіба ось «це» — машина? — заперечив Беркут, із сумнівом оглянувши мою крихітку. — Сміх один. Ти рух у місті бачила? Знову застрягнеш і на роботу запізнишся. Та там снігу — три дні мело! Ти, напевно, ще й не заправилася!

— Що? Який ще сміх? — образилася я за свій транспорт. — Мені подобається. І не вигадуй, дороги розчистили давно.

— Все одно, на моїй швидше доїдемо — за такої погоди на позашляховику надійніше.

— Зовсім не факт! — заперечила я. — Я чудово вожу, особливо коли запізнююся!

— У тебе в машині кондиціонер барахлить, сама казала. Замерзнеш. Треба було шубу одягати, а не короткий кожушок — уся дупа відкрита!

Я ахнула. Та що він собі дозволяє! Жорик мені ніколи не вказував, що та коли носити!

— Що ти придумуєш! — обурилася. — Вона прикрита! А на шубу я ще не заробила!

— Тим паче! — погодився зі своїм аргументом сусід. — А в мене сидіння з підігрівом. Поїхали!

— А ввечері, Беркуте? Як я дістануся додому?

Єгор смикнув широкими плечима.

— Я тебе заберу о котрій скажеш. Мені не важко. Я сьогодні планую весь день працювати — нічого, вирвусь на годину.

Але мені було важко. Ще як важко… відмовитись! Я все ще пам’ятала, як із ним впевнено та затишно.

— Єгоре, а що потім? — запитала спокійніше й холодніше. — Завтра теж відвезеш?

— Так, якщо попросиш. — Блакитні очі хлопця в напівтемному гаражі здавалися темними, зовсім як уночі в його спальні. Чіпкими та уважними.

Я вперто хитнула підборіддям.

— Дякую, але я сама. А якщо застряну, попрошу он… якогось Сашка допомогти, у нього трос є. Або Юру. Та чи мало чоловіків у світі! Ти один, чи що?

Грюк!

Беркут розвернувся й сів у машину. Стукнув дверима позашляховика так, що я підскочила на місці.

— Ой, Єгоре!

Але мій боксер завів двигун і поїхав, а я лишилася сама.

Дурна, як є. Вільна, горда… і самотня.

***

Увечері Єгор повернувся пізно, коли я вже лежала в ліжку, вимкнувши світло й дивилася у вікно. На кухню не пішов, роздягнувся й пішов до себе. Через секунду зачинилися і двері у вітальню — вперше з того часу, як ми залишилися з ним у цій квартирі одні.

Ну ось, навіть табличку вішати не знадобилося і ставити замок, уже все скінчилося.

У носі намокло, защипало, і я схлипнула.